КіноБлог

Сидячи у вузькій , схожій на карцер, камері, Далтон Рассел поділиться з вами подробицями того, як йому вдалося провернути ідеальне пограбування. Він спокійно зайшов у банк і забрав у ньому те, що хотів, - і ніхто йому не зміг перешкодити, хоча пробували усі - і два темношкірих детективи, і слизька стерва, підіслана власником банку, і навіть половина поліції міста. Але ні в кого не вийшло.

Цей фільм дуже чітко поділяється на дві частини - розповідь про злегка нечистого на руку негра-поліцейського (Дензел Вашингтон так і не зміг утриматись від повторення Оскароносного для нього амплуа), у якого проблеми з колегою Джоном Даріусом (прохідна роль Вільяма Дефо), з подружкою, що бажає весілля, із внутрішньою перевіркою, та ще і на якого тисне власник банку, що найняв для цього “людину, котра усуває проблеми” - Маделайн Уайт у досить доброму виконанні Джоді Фостер. І, власне, історія пограбування банку Далтоном Расселом (Клайв Овен). Причому перша частина удвічі, а то й утричі більше по обсягу екранного часу, ніж друга. Друга, відповідно, набагато цікавіше. От і вийшло, що наскільки чітко пролягла межа між частинами, так само чітко розділилися і плюси з мінусами.

З плюсів - Клайв Овен, сценарій і реалізація пограбування, слизька стерва Фостер. На цьому плюси закінчилися, і пішла територія другої частини, з одними мінусами. Не скажу, що винен Вашингтон - він тут скоріше просто ніякий. Очевидно проблема в режисері - темношкірий Спайк Лі ніяк не зміг уникнути впливу “заклику крові” і зробив фільм максимально “чорним” - із досить обридлою темою расизму, з обов’язковим для “чорних” фільмів спокійним побажанням білій жінці поцілувати “його чорну дупу”, з жартами області нижче пояса і вище колін як по тематиці, так і по виконанню тощо. Так собі - прилизаний “Не погрожуй південному централові”.

У результаті фільм, заснований на й так достатотньо поширеному прийомі , коли рідкісний гад-грабіжник спочатку виявляється не гадом, тому що нічого поганого по суті не зробив, а як до діла - так і зовсім Робін Гудом, що покарав негідника, виявився моторошно затягнутим (2 години і 10 хвилин як для однодобового по сюжету дійства, що відбувається в одному приміщенні - не просто багато, а занадто багато) і до того ж усе більше не по темі пограбування, а на всякі політкоректності на зразок расизму, нацизму й інших утисків афро-американців.

Не раджу.