Тоні Такітані

Тоні Такітані (Toni Takitani / Тони Такитани). Японія, 2004. Режисер Дзюн Ітікава. У ролях: Іссей Огата, Ріе Міядзава, Хідетоши Нішидзіма, Юмі Ендо, Сінохара Такахумі.

У Тоні Такітані було самотнє дитинство. Його мати померла молодою, а батька-музиканта ніколи не було вдома. Тоні звик вважати емоції чимось алогічним та інфантильним. Ставши технічним ілюстратором, він закохується в одну зі своїх клієнток і одружується з нею. Герой вперше розуміє, що таке самотність, і починає боятись її.

Тоні Такітані (Toni Takitani / Тони Такитани). Японія, 2004. Режисер Дзюн Ітікава. У ролях: Іссей Огата, Ріе Міядзава, Хідетоши Нішидзіма, Юмі Ендо, Сінохара Такахумі.

У Тоні Такітані було самотнє дитинство. Його мати померла молодою, а батька-музиканта ніколи не було вдома. Тоні звик вважати емоції чимось алогічним та інфантильним. Ставши технічним ілюстратором, він закохується в одну зі своїх клієнток і одружується з нею. Герой вперше розуміє, що таке самотність, і починає боятись її.

Екранізація однойменного оповідання Харукі Муракамі. Режисер Ітікава належить до того ж покоління, що й Муракамі, і читав всі його романи. “Коли я працював над сценарієм, – розповідає постановник, – я зрозумів, що внаслідок особливостей першоджерела читати “вирази облич” персонажів Муракамі непросто. Тому я подав їх в символічному ключі, щоб підкреслити той факт, що персонажі багато в чому “вигадані”. У той же час я хотів, щоб глядачам здавалось, що вони добре знайомі з ними, тому я використав і Іссея Огату і Ріе Міядзаву в двох ролях кожного”. Для зйомок було побудовано просту сцену в стилі маленького театру. Більшість кадрів Ітікава наповнив порожнечею і чимало епізодів побудував, злегка змінюючи нахил сцени й інтер’єр.

Стрічка отримала три призи на 57-му фестивалі в Локарно (спеціальний приз журі, приз ФІПРЕССІ та другий приз малого журі), номінувалась на американську премію “Незалежний дух”, брала участь в кінофестивалях у Лондоні, Пусані, Ванкувері.

4 коментаря для “Тоні Такітані”

  1. Для мене фільм після перегляду залишився чужим. Головний персонаж викликає відверту антипатію, таке враження, що в нього неприємно пахне з рота… З другого боку, коли мені читали Муракамі або розповідали про прочитані книжки, в мене теж не виникало ніякого захоплення. Є така категорія – “на любителя”…

  2. справді, дуже “муракамівське” кіно. напівтони і приглушене світло, м”яка музика, мало слів і почуття, які не знаходять свого вираження. повторюваність самотності.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *