Тоні Такітані

Не зовсім традиційний, але вельми життєвий любовний трикутник: він любить її, а вона любить шмотки. Так можна було б описати цей фільм, якби режисер Ітікава не зробив з нього неквапливу і тиху драму про жах під назвою самотність.

Тоні Такітані до неї звик з дитинства. Звик настільки, що вже й не помічає її. Не потрібно йому галасливе товариство, друзі, та й з жінками якось не складається. Йому навіть нема про що поговорити з батьком. Режисер не боїться знову й знову повертатися до однієї й тієї ж сцени – Тоні сам вечеряє. Змінюються інтер’єр та вік персонажа – сутність залишається такою ж: шляху до повноцінних людських стосунків він вже не знайде.

Це не значить, що Такітані бездушна машина, що малює. Він дійсно може здатися таким, але тільки на перший погляд. Актор і постановник ненав’язливо підкреслюють, що, не вміючи як слід спілкуватися, Тоні досить тонко відчуває тих не багатьох людей, яких підпустив до себе трохи ближче, ніж решту. Він відчуває, як змінюється його батько, крізь музику, яку він грає зі своїм оркестром, – бо звик розуміти цю людину саме таким способом. І до дівчини, яка більш за все на світі любить одяг, у нього виникають сильні почуття – саме таку силу має почуття людини самотньої і вже немолодої, яка до того ж головою розуміє, що цей шанс може бути останнім.

Тоні фактично закохується в першу дівчину, яка з тієї чи іншої причини звернула на нього увагу – закохується, незважаючи на те, що за чарівністю молодості у неї в душі порожнеча ще більша, ніж у нього. Режисер з одного боку надає пристрасті до скуповування все нового й нового одягу мало не поетичні відтінки, а з іншого – не приховує свого ставлення до чужорідного людині способу життя немовби вирваної з часу й простору пари.

Цікаво, що люди, які на кілька хвилин вриваються в життя Такітані, щоб потім зникнути, або просто невиразні, або відверто відразливі, як колишній приятель дружини Тоні. Так вже й багато втратив головний герой? Все ж таки багато. Що він згадує, коли нарешті залишився зовсім один? Зовсім юну дівчину, яка заридала, побачивши стільки красивого одягу. Чи не тому, що це був його перший і єдиний контакт з відвертим людським почуттям неегоїстичного характеру?