Головне питання, яке виникає під час перегляду, можна віднести до більшості сучасних римейків – а чи варто було це робити? Чи варто було знову витягати на світ це чортеня зі страшними оченятками? Адже фраза “Його матір’ю була самиця шакала” нині звучить зовсім не так моторошно, як тридцять років тому.
Для тих, хто бачив стару стрічку, в новій немає нічого особливо цікавого. Хіба що вони отримують шанс ще раз переконатись в тому, що зараз вибухи і відтинання голів вміють знімати ефектніше, ніж три десятиліття тому. Ті декілька “жахливих” (насправді кумедних) пик, які додали в кошмари головних героїв, швидше смішать, ніж лякають. Краще було повністю обмежитись реалістичними жахами. Режисер Мур, як великий прихильник першоджерела, просто скопіював його, побоявшись додати щось від себе, а тим паче щось змінити. Навіть омолодження головних героїв особливого впливу на сюжет не мало. По-справжньому цікаві тільки перші п’ять хвилин, в яких дається сучасне тлумачення пророцтв про ознаки апокаліпсису.
У кращому становищі будуть ті, хто першого “Омена” не бачив. Напруга і динаміка у другій половині фільму підтримуються досить вправно. Песики милі, голови злітають з плечей дуже красиво, і тим, хто не бачив [Грегорі Пека->gregory-peck] в ролі Торна, цілком підійде [Лів Шрайбер->liev-schrieber], тим паче, що в “Маньчжурському кандидаті” він добре вжився амплуа в молодого політика, який приховує похмуру таємницю. Єдине, що трохи псує враження, – те, що по ролі йому доводиться багато плакати.
[Джулія Стайлз->julia-stiles] в ролі Кетрін особливого враження не справляє. В історії кіно і даного жанру зокрема було безліч більш переконливих образів молодих жінок, які дізнаються жахливу правду про щось чи когось, – в першу чергу тут слід згадати легендарну “Розмарі з дитиною”, Міа Ферроу, яка тут дуже на місці в ролі другого за значимістю втілення зла. У порівнянні з нею, а також з завжди енергійним і цікавим Тьюлісом і епізодичними, але теж більш живими Постлетвейтом та Гембоном Стайлз мимоволі опиняється на місці “найслабшої ланки”. Хоча треба віддати належне: з балкону вона в білому летить красиво.
Трішки перестарались з “диявольським” хлопчиком. Всі ці зловісні погляди викликають сміх, а не жах (після стількох трилерів про юних маніяків). Син сатани не повинен показувати свою сутність настільки явно. Головна перемога диявола в тому, що він всіх переконав, що його не існує, – при роботі над образом Демієна слід було керуватись саме цим принципом.
Тим, хто не бачив оригінального “Омена”, все ж таки варто переглянути нову стрічку, щоб ознайомитись з одним з класичних сюжетів жанру. Для тих, хто бачив, це буде зайва трата часу.