Включення цієї картини до програми під назвою “Нове німецьке кіно” може здатися не найкращим кроком – просто тому, що тема і актори у фільмі американські, і мова у фільмі звучить англійська (точніше, її американський різновид). Творчість Вендерса завжди здавалась занадто “американською” багатьом його колегам і критикам. Режисер дійсно зробив американські культуру і спосіб життя однією з провідних тем своєї творчості, що не заважає йому дивитись на чужу країну європейським поглядом (тут можна згадати його “Американського друга”, “Хемметта”, [“Готель “Мільйон доларів”->million-dollar-hotel] тощо). [Де Ніро->robert-de-niro], приїхавши на Московський кінофестиваль 1987 р., казав, що йому подобається, як Форман і Поланський в своїх фільмах знаходять незвичний підхід до добре знайомих американцям тем. З Вендерсом те саме.
Цього разу він створив одне з найбільш серйозних і глибоких досліджень наслідків трагедії 11 вересня. Трагедії американської і загальнолюдської водночас. Для Америки це був момент руйнування ілюзій цілковитої стабільності й всемогутності і створення ілюзій нових, значно більш небезпечних, які підігрівали зростаючі страх і параноя. А для жителів інших країн, особливо тих, які бачили у Сполучених Штатах лише світового жандарма, це був привід подумати над питанням: чи варті співчуття й жалю середньостатистичні жителі такої країни? Відповідь багатьох була швидкою і негуманною. Про все це чесно сказано у “Землі достатку”.
Пол Джеффріс – живе втілення “поствересневої” параної, її граничної форми, коли страх спонукає до дій, причому з пістолетом в кишені. Тема недовіри до всіх людей арабської зовнішності пройшла (десь на першому плані, десь на другому) через два десятки голлівудських фільмів різних жанрів, знятих за два останніх роки. Її розкрито, наприклад, у [“Зіткненні”->crush], і навіть у звичайних бойовиках інколи показують, як поява будь-якого безневинного араба на сцені потенційного злочину жахає служителів закону. От і пан Джеффріс, побачивши підозрілого представника не дуже дружньої Америці нації, та ще й з двома не менш підозрілими коробками в руках, робить висновки швидко. Якби він був такий один, це було б півбіди. Однак Вендерс красномовно натякає, що дуже багато американців купуються на новий образ ворога, який старанно створюють деякі їхні політики і ЗМІ. Це невесела правда, але людині набагато легше жити, коли є кого ненавидіти. Ясний образ ворога спрощує життя, створює ілюзію того, що можливий поділ на чорне і біле, і водночас робить людину слухняним пішаком в руках влади.
Типовий для Вендерса і “фальшивий” детективний сюжет, в якому розв’язка майже завжди проста й очевидна. Він лише прикриття для справжнього сюжету про шлях, який проходять двоє людей до взаєморозуміння. Один з них при цьому позбавляється більшості ілюзій, які стали сенсом його життя. Інша проходить перший серйозний життєвий тест на терпимість, здатність розуміти і співчувати.