Посейдон

Говорячи про цю стрічку, важко вберегтись від паралелей між її сюжетом та її ж прокатною долею. Якщо “Пригоди “Посейдона” 1972 р. публіка сприймала на ура, то під час перегляду сучасного римейку глядач неодноразово погляне на годинник і спитає себе: “І що я тут роблю?” – це, до речі, стосується більшості цьогорічних літніх блокбастерів, які вже встигли вийти на екрани.

Спецефекти на місці, декорації на місці, більш-менш відомі актори теж в наявності. Що вбиває цей фільм насмерть – це ніякий сюжет та безглузді діалоги. Петерсен – режисер відносно непоганий, але він, схоже, забув, що з моменту прем’єри [“Титаніка”->titanic] пройшло майже десять років, і на супервидовище “стовідсотково реалістичного корабля, що тоне” глядача вже не купиш. Та й навіть в “Титаніку” це не виглядало настільки тупо. В “Посейдоні” є майже вражаюча сцена з хвилею, що накриває лайнер, багато вогню і дуже багато води, але запалити і розворушити мертвий сценарій вони не в стані. На щастя, бум, пов’язаний з комп’ютерними фокусами в кіно, схоже, майже минув – про це свідчать провали багатьох розрекламованих минулорічних суперпроектів, і, швидше за все, тенденція продовжиться цього року. “Великі” попкорнові стрічки розчаровують все більшу кількість глядачів, які поспішають рятуватись, переглядаючи щось більш-менш схоже на думку, наприклад, “Зіткнення”.

Хочеться вірити, що це явище не випадкове і що люди знову хочуть бачити в кіно людей. В “Посейдоні” людей немає – є ляльки, типажі, розіграні відомими акторами без жодного натяку на натхнення. Курт Рассел в ролі суворого татуся та Еммі Россум в ролі його бунтівної дочки – відверта карикатура з початку і майже до кінця. Непоганий лицедій [Джош Лукас->josh-lucas] видає кілька максимально безглуздих виразів обличчя, і стрибок його персонажу в палаючі уламки, який сценаристи сподівались подати як зразок героїзму, насправді виглядає як зразок ідіотизму. У нього взагалі надзвичайно реалістичний типаж – цинічний професійний гравець, який встиг прослужити на субмарині і чудово знає будівлю океанського лайнеру, ще й виявляється справжнім героєм. Залишалося зробити його самотнім батьком, геєм і “зайцем” на кораблі, але так пощастило, що ролі гея, “зайця” і “з дитиною” встигли схопити інші актори. І все ж таки малинку слід віддати темношкірому капітану корабля, який приймає геніальне рішення сидіти і чекати допомоги, а потім з превеликим подивом спостерігає, як вода уривається до приміщення, ще й очі при цьому закриває. Він точно не знав, що це може трапитись – судячи з усього, актор теж цього не знав (подейкують, що Петерсен влаштував своїм виконавцям на зйомках кілька сюрпризів). Мабуть, раніше цей капітан керував виключно кораблями космічними.

Повторюю, хочеться вірити, що глядачі в Штатах проігнорували цей фільм, вірно оцінивши його художні якості. Але, можливо, все набагато простіше. Ви не помітили? У “Посейдоні” (жах!) порушено правила політкоректності. Серед тих, хто врятувались, не було жодного негра!