Майкл Манн, напевно, єдиний сучасний голлівудський режисер, який знімає традиційні жорсткі кримінальні драми без гумору і тарантінівських вивертів. Причому останнім часом йому вдається ще й згодовувати їх публіці під соусом “літнього блокбастера” (досить загадати [“Співучасника”->collateral]) і не тільки виправдовувати бюджет, а й забезпечувати неабиякий прибуток. Унікальність безперечна, і підкреслюється вона тим, що режисер при цьому в жодному разі не зраджує власні переконання, тобто знімає те, що йому подобається – стильні film noir.
Тому сюжет телесеріалу 80-х, з якого хтось типу МакДжи зробив би пародію-капусник, Манн перезняв на повному серйозі, ще й втілив паралельно кілька задумів, на які наклали вето продюсери у той час, коли він був ніким і знімав телевізійну “Поліцію Маямі”. Наприклад, показав таке Маямі, саме повітря якого дихає еротизмом. Любовна лінія займає у структурі сюжету важливе місце, як і еротичні сцени, яких у картині вистачає. Манн також зняв екшн-епізоди (їх небагато, але вони запам’ятовуються), в яких іноді відчувається жорстокість тарантінівських епосів, тільки цього разу все без жартів: у фіналі є кілька виразних великих планів продірявлених великим калібром тіл злочинців.
З акторів усіх затьмарює, безперечно, [Гон Лі->gon-lee] – актриса зовсім іншого класу, ніж решта задіяних у фільмі виконавців. Мафіозно-поліцейська картонна реальність для неї – всього лише декорація, на тлі якої вона грає розум, владолюбство, кохання і трагедію своєї героїні. Часом одного її погляду вистачає, щоб підняти чергову кримінальну байку на одну сходинку вище, ніж стрічка в цілому заслуговує.
[Фаррелл->colin-farrell] і [Фокс->jamie-foxx] добре почуваються у цьому жанрі, тим паче, що, попри той факт, що вони відпрацьовують стереотипне амплуа “білий коп – чорний коп”, актори жодної хвилини не нагадують клоунів з пістолетами, як, наприклад, персонажі [“Смертельної зброї-4”->lethal-weapon-4], [“Поганих хлопців-2”->bad-boys-2] тощо. Замість того, щоб примушувати героїв змагатись у вигадуванні поганих жартів, Манн забезпечив ролям Крокетта і Таббса емоційне навантаження, до того ж звів першу з них до традиційного для себе мотиву вибору, коли вибору немає (щоправда, конфлікту ситуацію він розв’язав просто і мелодраматично, у стилі “Касабланки”, однак навіть це не викликає серйозних претензій). Навіть епізодичні персонажі запам’ятовуються – наприклад, дівчина-снайпер, яка, тримаючи бандита на прицілі, холоднокровно перелічує, що саме зробить з ним куля. Взагалі, в якому ще бойовику останніх років герої, побачивши заручницю, не видали тупо зброю, а робили все так, як треба?
Підсумок: не вершина, навіть не велике досягнення у даному жанрі, але літній блокбастер, в якому зовсім не відчувається присмак поп-корну. А це вже варте перегляду.
Напружений бойовик, цілком в стилі попередніх стрічок Манна.
Не зрозуміло до чого відділ моралі в російській та українській назвах.
vice – мораль, норов. Напевне тому і “Відділ моралі”
Зрозуміло, що слово є, хоча воно скоріше означає аморальність. Я про те, що український і російський переклади надумані і збивають з пантелику.