Будинок біля озера (The Lake House / Дом у озера). Мелодрама. США, 2006. Режисер Алехандро Агресті. У ролях: [Кіану Рівз->keanu-reeves], [Сандра Баллок->sundra-bullock], [Крістофер Пламмер->christopher-plummer], Ділан Волш, Шоре Агдашлу.
Лікар Кейт Форстер (Баллок) вирішує залишити практику у тихому Іллінойсі і перебратись до Чикаго, влаштувавшись у міську лікарню. Єдине, що її втримує, – витриманий у неповторному стилі будинок, який вона знімає. Однак коли у домі з’являється новий жилець Алекс Вайлер (Рівз), він бачить забутий всіма будинок. Алекс знаходить записку Кейт і пише їй листа. Переписка продовжується, незважаючи на те, що Алекс пише свої листи у 2004 році, а Кейт – у 2006-му.
Стрічку знято за мотивами південно-корейського фільму 2000 р. “Іль Маре”. Картина сподобалась публіці міжнародного кінофестивалю у Південній Кореї, і на неї звернули увагу американські продюсери Дуг Дейвісон та Рой Лі. Бюджет фільму склав 40 млн. доларів. Зйомк почались у березні 2005 р. у Чикаго (штат Іллінойс).
Після кількох тижнів докладного вивчення мальовничих краєвидів поблизу озер у штатах Вісконсін, Мічиган, Іллінойс та Індіана знімальна група “Будинку” вирішила ризикнути і побудувати власний будинок, який би став зразком витонченого стилю. Менеджер з натурних зйомок Джеймс Макаллістер ([“Проклятий шлях”->road-to-perdition]) повернувся в округ штату Іллінойс, де раніше працював над стрічкою “Обличчя зла”, у лісовий заповідник, біля якого розташоване штучне Кленове озеро площею більше 200 тисяч квадратних метрів. Виявилось, що це ідеальний варіант: справжнє романтичне і тихе місце, яким його і бачив аргентинський режисер Агресті.
Художник-постановник фільму – Натан Кроулі, номінант на премії Британської кіноакадемії та Гільдії художників за [“Бетмен: початок”->batman-begins], в сім’ї якого три покоління професійно займались архітектурою. Співпрацюючи з професійним архітектурним координатором Троєм Османом, Кроулі та його команда за сім тижнів побудували будинок, що займає біля 200 квадратних метрів. На цей проект витратили 35 тон сталі. Було задіяно сто чоловік – столяри, малярі тощо. У дім навіть вбудували опалювальну систему, щоб актори не мерзли.
Крім самого озера Мейпл, у картині можна побачити 40 інших об’єктів у Чикаго та його околицях. Серед них – Рузвельтівський університет, побудований наприкінці 1880-х Луїсом Салліваном, “Артистичне кафе” у Музеї мистецтв, побудованому у 1885 р., історична будівля, спроектована Холабердом і Роше у 1894 р. Зйомки також проходили у готелі “Дейлі Плаза”.
Я б на цей фільм хотіла написати рецензію.
Пишіть і висилайте нам. Чекаємо з нетерпінням.
🙂 Мій коментар не стерли – шось такого!
Ура. Мені можна писати, який в нас гарний Рівзик!! 😉
Угу. А потім ще хтось допише, яка у них чарівна Баллочка.
Сьогодні іду в кіно. 🙂
Переїзджаючи з будинку на мальовничому озері на свою нову квартиру в Чікаго, лікарка Кейт залишає для майбутніх жильців записку з побажанням всього найкращого та проханням пересилати їй пошту на нову адресу. Ми бачимо, як вона піднімає догори червоний прапорець алюмінієвої поштової скриньки „US Mail” в ознаку того, що та не порожня. Вже незабаром цей прапорець відіграватиме аж ніяк не другорядну роль в розвитку подій цієї мелодрами.
На місце Кейт на своєму обшарпаному пікапі до озера підїзджає архітектор Елекс. Будинок в оранжерейному стилі, побудований на сваях на самій воді, він знаходить в занедбаному стані. Прикро зазначити, що і сам Елекс, тобто Кіану Рівз, зі своїм на цей раз чомусь обрезклим обличчям та невблаганним другим підборіддям, яке він марно намагається сховати в гольфі, справляє не найпривабливіше враження.
Елекс відкриває скриньку, бере записку та опускає прапорець. Все би було добре якби не згадка в записці про те, що „сліди від лап” на дерев’яному мостику та „коробка на горищі” там начебто були ще до часу Кейт, що заставляє Елекса задуматись. Справа в тому, що ніяких слідів і ніякої коробки він ніде знайти не може. Отже він приходить до висновку, що жінка, скоріш за все, помилилася, поклавши повідомлення в його скриньку, про що вирішує повідомити їй в листі на вказану нею адресу. Прапорець знову стирчить догори.
Елекс завзято береться за приведення до ладу свого нового помешкання. Втім, мешкатиме він тут не вперше. Будинок колись був побудований його батьком, відомим архітектором, і Елекс провів тут своє дитинство. Проте, цей витвір архітектурного мистецтва не був придатним для життя, і сім’я розвалилася. Трохи пізніше він скаже своєму молодшому братові, який теж вчиться на архітектора, що їхній батько хоча й зміг своїми руками побудувати такий дім, та не був в стані створити справжньої домівки. Тепер Елекс марить добудувати його на власний розсуд.
Стосунки між батьком і сином були і є напруженими, про що свідчить такий уривок з першої розмови, що відбулася між ними після тривалої відсутності Елекса: „Де ти був останні чотири роки?” – „Намагався тебе забути.” Навіть його молодший брат не знав, де саме Елекс блукав весь цей час.
В цей час Кейт вже працює в міській лікарні. Одного дня їй не вдається врятувати життя пацієнта і вона в свій вихідний вирушає на машині до улюбленого будинка на озері, щоб серед природи відновити душевну рівновагу після цього потрясіння. В будинку очевидно наразі ніхто не живе. Помітивши прапорець, вона дістає зі скриньки листа від Елекса. Згодом вирисовується, що Елекс живе в іншому часі, ніж Кейт, а саме на два роки раніше, тобто в 2004 році. Втім, якимось дивовижним чином їм вдається спілкуватись через цю скриньку. Елекс і Кейт починають листуватися. Часом вони навіть просто стоять біля скриньки, чекаючи на відповідь „в реальному часі”, про яку їм повідомляє підскакуючий догори прапорець.
Через листи вони все більше і більше зближуються духовно і емоційно, турбуються і переживають одне за одного. Вони почуваються ближче, коли „в один час” відвідують одні і ті ж місця. Одного разу Елекс „запрошує” Кейт на прогулянку заданим маршрутом архітектурними пам”ятками Чікаго, в кінці якої Кейт натрапляє на величезний напис, який Елекс залишив для неї на стіні одного з будинків: „Кейт, я б так хотів, щоб ми з тобою могли гуляти разом”. Якщо на початку фільму в мене почали закрададися розчарування щодо „нової” зовнішності Кіану та банальності самих листів, то цей кадр взяв за серце. Впродовж стрічки чекайте ще чимало таких моментів.
Згодом Кейт, яка більш тверезо дивиться на речі, починає усвідомлювати, що ці „стосунки на відстані” ніколи не перетворяться на щось реальне і категорично відмовляється від подальшого спілкування. Втім, Елекс продовжує їй писати. Своєму братові, який радить йому переключитись на когось „справжнього”, він відповідає, що знайомство з Кейт для нього було справжнішим за все інше, що йому довелось пережити.
Такі фільми, як „Назад в майбутнє”, вже давно нас навчили, що, встановивши зв”язок між минулим і майбутнім, можна в обох напрямках впливати на хід подій. Забігаючи вперед, скажу, що завдяки цій можливості і в „Будинку на озері” все закінчується добре. Великий плюс режисеру за те, що йому вдалось це зробити дуже делікатно.
Щодо гри головних акторів, то тут ніяких розчарувань не може бути. Більшість часу вони грають дуже стримано, часом беруть однією своєю присутністю.
Мене ця стрічка глибоко схвилювала і зворушила, в чому, крім сюжету і гри акторів, винуватий і чудовий саундтрек, зокрема пісня Пола МекКартні „This Never Happened Before”. Після перегляду на мене нахлинули спогади і приходилось дуже себе стримувати, щоб не наробити дурниць…
А, ще одну знайшла: “завдяки цій можливості і в „Будинку на озері” все закінчується добре” –> треба було “біля озера”. Хоча насправді він зовсім не _біля_ озера. “Біля озера” – якийсь офіційний переклад? Бо на мою думку правильніше “над озером” або “на озері”.
http://www.gazeta.lviv.ua/articles/2006/07/03/16341/
Тут переклали “над озером”. 🙂
Соррі, якщо засмічую цими коментами.
Було б класно, якби ви взяли мою рецензію (з виправленнями, див. коменти).
Тепер подивлюся…
Спеціально подивився фото з прем”єри “The Lake House”. Нема там у Рівза “невблаганного другого підборіддя”
PS: Там просто фотографії без гольфу. Це напевно у фільмі використовували спеціальний гольф для ефекту пдвійного підборіддя 😉