Мабуть, [Скорсезе->martin-scorcese] стомився битися за “Оскар”. У його новій стрічці спільного з академічними смаками немає нічого, крім доброго акторського складу. Гангстерсько-поліцейський жанр Кіноакадемія давно списала. І у “Відступниках” немає претензій на епічність, спроб створити сагу про те, з чого побудована Америка ([“Банди Нью-Йорка”->gangs-of-new-york]), чи розповісти повість про справжню багату людину ([“Авіатор”->aviator]). Це просто якісне жанрове кіно.
Відчувається певна чужорідність сюжету – забагато співпадінь і відвертих натяжок. В гонконгівському бойовику чи трилері вони були б цілком на місці, а американську реалістичну кримінальну драму вони просто роблять нереалістичною. Сама відправна точка досить смішна. До банди приходить хлоп, який – всі це знають – вчився на копа, після цього починаються провали і облави, і вони ще сидять і довго й старанно думають – а хто ж “щур”? Скажені пси відпочивають. Що вже казати про те, що головні герої – випадково – по черзі сплять з однією психіаторкою. Треба було ще зробити їх сусідами, що мешкають на одному поверсі.
Трохи дивує те, що Скорсезе не намагався розбавити це додатковою дозою психологізму, задовольнившись кістяком кримінального сюжету. Можна було, наприклад, пограти з чергуванням “маски” і обличчя “реального” у кожного з героїв. Але зрозуміти, в які моменти вони не грають роль, а просто живуть, неможливо. Те, що у героя [Деймона->matt-damon] маска і стала обличчям – це цілком виправдане припущення, яке підтверджується фіналом. А герой [Ді Капріо->leonardo-di-caprio] за будь-яких обставин кидається від похмурої відстороненості до неприхованої агресії, тому логічно припустити, що у нього просто їде дах від напруги, страху і пігулок, і йому вже навіть грати бандюка не потрібно. Що крім цього? Нехитра істина про те, що закон – ніщо, а правосуддя – ніде, і що найкращий спосіб відновлення справедливості – постріл у голову. Відкрили Америку.
Однак дивитись це можна і навіть приємно – завдяки акторам. Причому першим я назву, як не дивно, [Марка Волберга->mark-walberg]. Стомившись від одноманітних позитивних головних ролей, він насправді відривається у колоритній другорядній ролі впертого і агресивного копа з жахливим характером, який весь час лізе у бійку. (Взагалі-то те, що кожен другий діалог у картині зводиться до криків, принижень і розмахування кулаками, десь у середині фільму починає дратувати – але у тих бандюків і копів, мабуть, насправді нервова робота.) Волберг краде з-під носа у партнерів кожну сцену, в якій з’являється – крім тієї, ясна річ, в якій його партнером є Великий Джек.
Є така поширена думка, що останні років двадцять [Ніколсон->jack-nicholson] грає виключно самого себе. Припустімо, що робить він це і тут. Чи схожий Джек на лютого гангстера? Ще й як, особливо коли очами зиркає. Роль чудова і ідеально пасує актору – тим паче, що будував він її фактично сам. Тут залишається визнати вже навіть не акторський талант, а якесь невловиме вміння наповнювати своєю особистістю та енергією кожен кінокадр – тобто те, чого у більшості зірок нашого часу немає і ніколи не буде.
Цілком пристойно зіграли своїх полісменів [Шин->martin-sheen] та [Болдуїн->alec-baldwin]. Хоча все ж таки хотілося б, щоб роль Шина виконав [Де Ніро->robert-de-niro] і щоб діалог з Ніколсоном на тему “Я тебе посаджу” провів саме він. Все ж таки два видатні актори сучасності знімалися разом лише раз, в “Останньому магнаті”, і у Джека там була роль невелика.
Що ж стосується виконавців головних, то робота Деймона найбільше нагадує іншого пристосуванця-лицеміра, містера Ріплі, але у значно більш “плоскому” варіанті. А Ді Капріо… Не знаю, було таке трактування ролі його вибором чи вибором режисера, але він весь фільм носить на обличчі напружено-підозрілий похмурий вираз і в результаті те, що він коп під прикриттям, буквально написано у нього на лобі.
Фільм вартий перегляду і цілком розважальний, але не виходить за межі жанру. Від режисерів калібру Скорсезе зазвичай чекають більшого, особливо коли вони настільки досвідчені у створенні кримінальних драм з думкою і підтекстом. Напевно, метра просто дістали всі, хто сміється над його впертим бажанням отримати давно заслужений ним “Оскар”, і він довів, що може і просто знімати кіно.