Меріл Стріп (Meryl Streep / Мерил Стрип) народилася 22 червня 1949 р. у Самміті (штат Нью-Джерсі). Її батько був працівником фармацевтичної фірми, мати – художницею. У 15 років майбутня акторка змінила ім’я на Меріл, додавши до свого першого імені початкову букву другого. У дитинстві Стріп збиралась стати оперною співачкою, але інтерес до лицедійства виявився сильнішим, і Меріл почала грати у шкільних виставах. У престижних жіночих коледжах Вассар та Дартмут вона вивчала акторське мистецтво, костюмний дизайн і практичну драматургію, а у 1975 р. закінчила Єльський університет, отримавши степінь магістра мистецтв.
В одній з позабродвейських постановок молоду акторку помітив відомий театральний продюсер Джо Папп. «Він дав мені роль у Public Theater, – з ностальгією згадує Стріп. – Це була моя перша робота на Бродвеї. Я прийшла на прослуховування, і він запропонував мені головну роль у виставі для Лінкольн-центру. А під час репетиції заявив, що хоче, щоб я зіграла у літньому сезоні Ізабеллу у «Мірі за міру» та французьку принцесу у «Генріху V», хоча ще не знав, чи зможу я вийти на сцену, не спіткнувшись». Після низки театральних тріумфів Меріл дебютувала у кіно. У першому фільмі Стріп – «Джулія» (1977) Фреда Циннемана – майже усі сцени за її участю вирізали під час монтажу, однак вже наступна роль у «Мисливці на оленів» (1978) Майкла Чіміно принесла їй першу номінацію на «Оскара». Наступного року актриса виборола приз Кіноакадемії за другорядну роль матері, яка залишає свою дитину, у мелодрамі «Крамер проти Крамера» (1979) Роберта Бентона.
У 80-х серед американських акторок ходила приказка: «Щороку у Голлівуді трапляються лише дві добрі ролі, і ті дістаються Меріл Стріп». Один за одним актриса створювала на екрані образи, що ставали подією у кіномистецтві і висувались на «Оскара» та інші нагороди. Головною темою її творчості був захист прав жінки на незалежність та власну позицію в усіх сферах життя, причому кожного разу Меріл грала не схожу на попередніх героїню, майстерно вживаючись у різні епохи і досконало імітуючи іноземні акценти. Англійка Сара Вудраф («Жінка французького лейтенанта»; «Золотий глобус» і премія Британської кіноакадемії), полька Софі Завістовська («Вибір Софі»; «Оскар» за головну роль), американка Карен Сілквуд («Сілквуд»), датчанка Карен Бліксен («З Африки»), австралійка Лінда Чемберлейн («Крик у темряві»; приз Каннського фестивалю) – усі вони, кожна по-своєму, кидали виклик суспільству і розплачувалися за свій вибір.
У розважальних 90-х поняття «тема творчості» стало анахронізмом, і Стріп, як і решта найкращих акторів її покоління, переключилася на жанрові ролі. Втім, і тут вона щоразу демонструвала високий професіоналізм, купаючись у фарсових ситуаціях «чорної комедії» «Смерть їй личить» (1992) Роберта Земекіса або виконуючи складні трюки у трилері «Дика ріка» (1994) Кертіса Хенсона. Найкращою роботою акторки цього періоду вважається роль домогосподарки Франчески у мелодрамі «Мости округу Медісон» (1995) Клінта Іствуда.
«Щороку я отримую тільки три цікаві сценарії, причому у двох з них ролі зовсім не для мене. Тому, якщо вдається знятися в одній стрічці, я вважаю, що мені дуже пощастило», – зазвичай скаржиться Меріл в інтерв’ю. У 2003 р. ситуація змінилася на краще, оскільки Стріп зіграла відразу у двох картинах – «Години» Стівена Делдрі та «Адаптація» Спайка Джонзі, знову довівши, що є однією з найкращих актрис світу.