Прокляття-2

І чого вони всі пруться у той будинок? Навіть ті, хто вже знає, що у цьому випадку по нього прийдуть мамця, сина і киця. Все одно притягує їх той зловісний дім. Наскільки він притягує глядача – інше питання.

Перша стрічка дійсно була страшнуватою, особливо якщо дивитися в майже порожньому кінозалі. І до фіналу не було особливо зрозумілим, хто саме причаївся у темряві. Просто час від часу вискакувало щось біле і з очима – в цьому і був жах. Звичайно, лише для тих, хто не бачив японського оригіналу – але і таких вистачало. Але зараз, коли ми все знаємо про ту мертву енергійну сімейку, це вже навряд чи когось сильно налякає. Будь-який монстр перестає бути страшним після того, як його добре роздивишся.

Майже дві третини фільму відверто вторинні. Щоправда, тепер автори пропонують три паралельні сюжетні лінії, які сплітаються в тугий вузол у фіналі – тільки для того, щоб сценарист одним махом цей вузол розрубав, залишивши глядача у стані легкого нерозуміння. Проте у більшості сцен використано вже відпрацьовані у першій частині прийоми: мале бісеня залазить під ковдру до чергової жертви, матуся крякає і вертить головою на 360 градусів, чорний котик прогулюється під ногами потенційних покійниць. Часом режисеру вдається застосувати ефект несподіванки, але у більшості випадків – не дуже.

Стрічка прокидається лише в останній третині, коли жах починає набирати оберти, прокляття виривається за межі дому, і стає зрозуміло, що третя сюжетна лінія (з хлопчиком і мачухою) має якесь відношення до загального напрямку, в якому рухається картина. Тут автори і підкинули кілька відносно свіжих моментів, принаймні таких, яких глядач, який звик до трьох привидів, не дуже очікує. Непогано вийшов останній візит дівчини до шкільного психолога. Пояснення цьому не дається ніякого, просто “прокляття розростається”. Сцена, коли привид вилазить з фотки під час проявлення, звісно, нагадає [“Дзвінок”->ring], але це теж зроблено цілком пристойно.

Зазвичай фінали у хоррорах потрібні для того, щоб показати обличчя чудовиська великим планом (якщо це не було зроблено раніше) і спосіб, як його тимчасово позбутися. Однак “Прокляття-2” – випадок інший. Питання з обличчям вже не стоїть, і прокляття, ясна річ, позбутися не можна (ну немає тут Наомі Воттс, яка б передушила всіх привидів), тому нас намагаються просто закидати страшними сценами, не даючи можливості відпочити.

Підсумок: можливо, справить враження на тих, хто не бачив жодне з “Проклять” чи взагалі японських хоррорів та їх заокеанських адаптацій. Для тих, хто бачив їх усі, це, швидше за все, буде остаточне доповнення до оскомини на мертвих діточок, які весь час кудись лізуть. Середній варіант – важко передбачити.