Джеф Голдблум (Jeff Goldblum / Джеф Голдблум) народився 22 жовтня 1952 р. у багатій сім’ї. Його батько мріяв, що син піде його шляхом і стане лікарем, однак після школи Джеф вступив на акторські курси в Нью-Йорку. Щоправда, він все ж таки закінчив університет Карнегі-Меллона в Піттсбургу, а акторську освіту отримав в театрі «Neighborhood Playhouse», де займався з 17 років. В Нью-Йорку Голдблум почав професійну діяльність з невеликих ролей в театрі, серіалах та кіно.
Високий зріст і незвична зовнішність, що змушує підозрювати у людині непросту і майже демонічну натуру, сприяли тому, що актору з самого початку діставались ролі загадкові або ж відверто негативні. В кіно Джеф дебютував епізодичною роллю одного з гвалтівників, які нападають на дружину героя Чарлза Бронсона, у відомому трилері «Жага смерті» (1974) Майкла Віннера. Потім він грав нервових або таємничих типів у фільмах «Каліфорнійський покер» (1974), «Нешвілл» (1975), «Енні Холл» (1977), часто знімався в трилерах («Вартовий», 1977; «Вторгнення викрадачів тіл», 1978; «Пам’ятай моє ім’я», 1978). В більш іронічно-сатиричному стилі цей типаж використали молоді режисери Лоренс Касдан («Велике розчарування», 1983) та Джон Лендіс («Вночі», 1985).
У середині 80-х Голдблум знявся у картинах, які стали для нього трампліном до слави. У вестерні Касдана «Сілверадо» (1985) він зіграв підступного гравця, а у 1986 р. виконав головну роль у науково-фантастичному трилері «Муха» (1986). Режисер Дейвід Кроненберг не лише майстерно використав неординарні зовнішні дані актора, а й надав йому можливість зіграти і переконливу любовну драму, і майже кафкіанське перетворення людини на комаху – не тільки фізичне, а й психологічне. Партнеркою Джефа була Джина Дейвіс, з якою він познайомився роком раніше на зйомках фільму жахів «Трансильванія 6-5000». Наступного року вони одружились, разом знялись у фантастичній комедії «Земні дівчата легко доступні» (1989), а у 1990-му розлучились.
Голдблум продовжував грати дивні ролі («Терапії не піддається», «Містер Фрост», «Глибоке прикриття»). У 1995 р. він спробував свої сили в режисурі і відразу ж потрапив до числа претендентів на «Оскар» у номінації «Найкращий короткометражний фільм». Проте справжню популярність актору принесли ролі вчених у високобюджетних голлівудських постановках – у двох [«Парках Юрського періоду»->jurassic-park] [Спілберга->steven-spielberg] та у [«Дні Незалежності»->independence-day] (1996) Роланда Еммеріха. Його остання поки що робота – роль у новій політичній сатирі [Баррі Левінсона->barry-levinson] [“Людина року”->man-of-the-year] з [Робіном Вільямсом->robin-williams].