Кінець року виявився багатшим на несподіванки, ніж початок і навіть середина, принаймні у випадку з українським кінопрокатом. Не минуло й двох тижнів з дня прем’єри нового, напрочуд живого [“Бонда”->casino-royal], як вдалу спробу здивувати публіку зробив [Джет Лі->jet-li].
Він все життя носив маску китайського лицаря-джентльмена, шляхетного і нуднувато-правильного – навіть у стрічках, які мали безсумнівну художню цінність, як, наприклад, [“Герой”->hero]. Звичайно, були в його кар’єрі і “Смертельна зброя-4”, і [“Протистояння”->the-one], але поділ на біле й чорне у них зберігався: якщо персонаж був негідником, то справжнім. Однак цього разу непереможний Джет поставив собі значно амбіційніше завдання, ніж побиття двох чи трьох десятків сумнівних особистостей: він спробував довести, що може зіграти характер і показати його розвиток.
Слід віддати належне: до цього завдання Лі поставився з усією серйозністю. Безжалісність, з якою він подає свого героя у першій третині фільму, дійсно викликає подив. Саме цей шматок ролі вийшов найяскравішим. Приємно спостерігати, як Джет грає (саме це дієслово) самовпевненого і безголового молодого бійця, який любить славу й випивку. І він дійсно показав ставлення до світу свого героя у його стилі двобою. Молодий Хо Юань Цзя б’ється без будь-якої поваги до свого противника: викликавши на бій натовп випадкових перехожих, він без вагань калічить їх.
Додатковий плюс – далеко не всі сутички зняті так, що відразу можна визначити переможця. Однак картина не страждає і на “синдром Ван Дамма” – це коли вдвічі більший суперник дубасить героя півгодини, для того щоб бути відправленим у нокаут кількома ударами у фіналі. Хо Юань Цзя у цій частині фільму насправді не є найкращим бійцем за своєю технікою. У найскладніших ситуаціях (таких, як бій з майстром Чіном) він перемагає завдяки не вмінню чи силі, а швидше завдяки злості і життєвій впертості, яка дозволяє йому переламувати хід поєдинку – разом з хребтом противника.
І злам у свідомості головного героя та його відродження через життя у мирній громаді та фізичну працю вийшли органічними, хоча й не без штампів. Де відчувається фальшива нотка – це у фіналі, який розгубив свою напругу, по-перше, через те, що три з чотирьох вирішальних сутичок показали на самому початку, а по-друге, через обов’язкові зараз політкоректні акценти. Хо Юаня підтримує публіка, його японський противник повністю на його боці і навіть дехто із западенців з торгової палати починає аплодувати. Вийшло не напружене протистояння “один проти усіх”, яке по ідеї мало бути, а тріумф міжнаціонального взаєморозуміння, якщо не рахувати одного виродка-японця-отруйника, і нам ще й додатково підкреслять, що він ганьбить свою націю. Сумно, тому що насправді Хо Юань Цзя (з біографією якого Лі та його сценаристи обійшлися більш ніж вільно) виграв усі свої сутички, а помер під час обіду, коли японці запросили його відсвяткувати перемогу. Немає особливого сенсу у тій вимученій, на межі поразки, перемозі, яку показали у фільми, як би його автори не намагались переконати у протилежному.
Підсумок: непересічна для свого жанру стрічка, яка може здатись цікавою не тільки для прихильників східних бойових мистецтв. Непогано написано і зіграно метаморфози у характері головного героя. Однак майже немає гостроти конфлікту, яка свого часу принесла славу “Кулаку люті” [Брюса Лі->bruce-lee] – фільму, який був джерелом натхнення для авторів “Безстрашного”.