Роккі

Телеканал «Інтер» цього тижня дає можливість переглянути п’ять частин кіносеріалу «Роккі», щоправда, обрав для цього (як завжди) не найкращий час. У 70-80-х роках Захід шаленів від пригод не надто розумного, але чесного та впертого боксера Роккі Бальбоа (згідно з результатами опитувань, 77% американців знали напам’ять усі фільми про свого улюбленця). Це був зоряний час Сильвестра Сталлоне: і сам він, і його персонаж вважались національними героями США. 

У 1976 р. безробітний актор Сталлоне побачив боксерський матч між Мохаммедом Алі та Чаком Вепнесом. Мужність маловідомого Вепнеса, котрий виявився гідним противником непереможного Алі, настільки вразила Сильвестра, що він відразу вигадав історію про боксера-невдаху Роккі на прізвисько «Італійський жеребець», який протримався на рингу 15 раундів у поєдинку з чемпіоном світу. Через три з половиною дні Сталлоне закінчив сценарій і запропонував його найбільшим голлівудським студіям. Продюсерам ідея сподобалась: сюжет про «маленьку людину», яка завдяки власній наполегливості досягає успіху в «суспільстві рівних можливостей», відповідав патріотичним настроям американців напередодні святкування 200-річчя США. Головну роль кіномагнати збиралися доручити Берту Рейнолдсу, Воррену Бітті або Раяну О’Нілу. Однак нахабний автор несподівано відмовився від запропонованих йому 265 тисяч доларів і почав переконувати керівництво кінокомпанії «Юнайтед Артістс», що добре зіграти Роккі Бальбоа не зможе ніхто, крім нього.

Врешті-решт продюсери Роберт Чартофф та Ірвін Вінклер погодились віддати роль Сталлоне, але на зйомки виділили лише мільйон доларів. Успіх стрічки перевершив усі сподівання: чистий прибуток від її прокату перевищив 56 млн. доларів. Картина отримала «Оскари» за режисуру (Джон Евілдсен), монтаж (Річард Холсі) і як найкращий фільм року, а загалом претендувала на цей приз у 10 номінаціях, зокрема за головні чоловічу (Сталлоне) і жіночу (Талія Шайр) ролі та чоловічі ролі другого плану (Берт Янг, Берджесс Мередіт).

Слай знову згадав про улюбленого героя у 1979 р., коли через провали кількох своїх «серйозних» кіноробіт перетворився на фінансового банкрота. За тиждень актор написав новий сценарій, який документував його життя за два останніх місяці, крім того, сам узявся до режисури стрічки. «Роккі-2» за сюжетом був дуже подібний до свого попередника, проте сприймався як звичайна мелодрама, а не розповідь про силу характеру. «Роккі-3», який з’явився через три роки, більше нагадував спортивний репортаж. Що ж стосується «Роккі-4» (1985), де Бальбоа перемагає російського боксера-садиста (цю роль виконав Дольф Лундгрен), то це був єдиний випадок, коли думки американських і радянських критиків співпали: усі рецензенти писали про тяжку параною, від якої страждають автори картини (втім, саме цей фільм став найкасовішою серією «роккіади»). 

Згідно з задумом Сталлоне, «Роккі-5» (1990) мав закінчитися смертю героя. Режисер Евілдсен був згідний з зіркою: «Мені здавалося, що це чудовий фінал». Однак продюсери вирішили не розчаровувати публіку, і Роккі пішов з екрану, залишившись непереможеним – тільки для того, щоб повернутись минулого року у [«Роккі Бальбоа»->rocky-balboa].