1408: шість черепів за шкалою страху

Давно-давно, шістдесят років тому, народився хлопчик, який дуже боявся своїх снів. Погані та страшні сни в дитинстві приходять до кожного, але не кожен починає їх описувати, випускаючи власну газетку для рідних, як це зробив майбутній король літературного жанру жахів Стівен Кінг. Починаючи з 12 років він писав маленькі оповідання, з 20 почав лякати людей повноцінними романами, а коли йому виповнилося тридцять – одну з його книжок екранізували, це була відома тепер усім “Керрі”. І пішло-поїхало – на сьогодні Кінг є одним з числа авторів, яких найбільше екранізують, кількість сценаріїв написаних ним особисто чи за його творами вже почала вимірюватися цифрою з двома нулями.

Але, на привеликий жаль, Кінг – ще й один з тих авторів, яким постійно не щастить на гарні екранізації. Його чудові психологічні трилери перетворюються чи на низькопробні фільми жахів, чи на нудні драми – вдалих екранізацій з тої сотні дуже мало. Ніяк не вдається авторам перенести на екран те лоскітливе почуття страху, яке відчуваєш читаючи його книжки, може тому вони й перейшли останнім часом на більш ефектні візуально японські жахи. Втім, навіть мокрі нестрижені японки набридають дуже швидко, якщо обмежити індустрію лише ними, тому на екрани знову повертається одна з новел Короля.

Для шанувальника творчості Стівена в фільмі не буде нічого нового: як завжди вона створена з фантазій Кінга на тему привидів, письменників та готелів, з якими у письменника особливі стосунки. Отож, Майк Інслін тамує біль від особистої трагедії в роботі – відвідує місця, про які йдуть чутки, що там живе щось потойбічне, заночовує там, а потім пише про це книжку. Щоправда життєві обставини відобразились і на його творах, адже раніше він писав звичайну літературу, про яку й досі згадують його найвідданіші читачі. В один нещасливий день йому приходить листівка з координатами номеру десь в Нью-Йорку, з приміткою ніколи туди не ходити. Заборонений плід манить найбільше, тому Майк не лише їде в ненависне спогадами місто,де живе покинута ним дружина , а й домагається свого – отримує ключа від номера, якого йому дуже довго не хотіли давати – за всю історію готелю в номері з різних причин загинуло більше ста осіб. Звісно, коли Майк зачиняється в номері, саркастично сміючись над жартами персоналу готелю, він дуже швидко розуміє, що цього разу йому буде вже не до жартів.

Фактично твору, який ліг в основу “1408”, ніколи не існувало. Це були нариси оповідання, які майстер жахів накидав колись на кількох сторінках до однієї з своїх наукових книжок про роботу письменника. Для фільму він його, звісно, довів до логічного кінця, але все одно для повнометражної стрічки оповідання було замало, тому на цей скелет потрібно було наростити м”язи повноцінної півторагодинної стрічки, над цим і працювали разом аж троє сценаристів: Метт Грінберг, Скотт Александер та Леррі Карашевскі – двоє останніх знамениті своїми роботами “Народ проти Ларрі Флінта” та “Ед Вуд”. З головними акторами Мікаелю Хавстрему теж не пощастило – якщо в його голлівудському дебюті “Ціна зради” у нього було цілих три актори першого класу, то тут довелося обходитись лише одним [Джоном К’юсаком->john-cusak]. Він не самий поганий актор, але вочевидь не з тих, які здатні своїми силами витягти весь фільм, тому можна впевнено сказати, що знімальна команда зробила просто диво – 94 хвилини стрічки зняті і змонтовані так, що пролітають як кліп втричі меншої тривалості, майже ніде не гальмуючи, щоб не викликати у глядача позіхання. Звісно, можна було б зосередитись більше на історії життя самого Майка, але режисер, мабуть, не відчував в собі достатньо сил не провалити цю справу, тому вирішив обійтись малою кров”ю. Йому навіть вдалось створити досить моторошний готельний номер, хоча здався Майк, як на мене, занадто швидко.

Втім, оцінювати це може кожен особисто – за своєю шкалою страху я не дав би йому більше шести черепів.