Війна Чарлі Вілсона

У першу чергу картина навіює роздуми на таку поважну тему, як роль особистості в історії. Або ж можна її сформулювати по-іншому: роль байдужості в історії. Можна не бути особистістю такого рівня, щоб про тебе пам’ятали півстоліття потому, але якщо навколо усім байдуже, казати “так” чи “ні”, а тобі – зовсім навпаки, то можна досягти вражаючих результатів.

wilson1

Чарлі Вілсон, яким він показаний у фільмі, був людиною вельми грішною, але добросердечною. Йому теж до певного моменту було все рівно, і політику він використовував для того, щоб полегшити собі життя. Його першою в житті “політичною перемогою” була помста людині, яка вбила його собаку – Чарлі добився того, щоб цього чиновника не переобрали. У той момент він, за його словами, закохався в Америку. Через багато років Чарлі стала небайдужою доля афганців і, взявшись за справу з тими ж завзятістю й нахабством, він сформував такі альянси, які стали причиною поразки Союзу.

wilson1

Перехід від байдужості до гіперактивних дій у стрічці вийшов все ж таки не те щоб непродуманим, а занадто по-голлівудськи продуманим, у стилі “Списку Шиндлера”, скажімо. Не те щоб це був значний недолік, просто якось важко повірити, що для людини такого калібру основним стимулом раптом стало співчуття – легше повірити у те, що це була одна причина з цілого букету. І в самому образі, попри нагадування у кожній третій сцені про те, що цей чоловік далеко не святий, відчувається певна ідеалізація – не випадково роль виконує всеамериканський улюбленець Хенкс, і численні грішки лише додають хитромудрому конгресмену додаткові бали в очах глядачів.

Натомість у інших ключових для фільму персонажів з мотивацією все гаразд. Робертс переконливо зіграла світську левицю, яка не звикла приховувати свої погляди, знає, що завдяки грошам її завжди почують, і вміє добиватися свого. У її Херрінг є бажання зробити те, що вона вважає правильним, є розум, а є й дещо ще, те саме, що дає Гасту Авракотосу повне право сказати: “Коли в політику лізуть великі гроші, я забуваю, в який бік стріляти”. З такою ж, як у неї, завзятістю і невмінням сумніватися у своїй правоті сенатор Маккарті ламав життя під час “полювання на відьом”.

wilson1

Філіп Сеймур Хоффман у ролі Авракотоса практично вкрав фільм, і його зовсім не випадково висунули на “Оскар”, на відміну від двох мегазірок (побажаємо перемоги, хоча вона й виглядає малореальною з врахуванням його недавнього нагородження). Найбільш приземлений і зрозумілий з трійці, Гаст виявляється ще й найбільш далекоглядним – не випадково він, у вигляді притчі, викладає основу мораль оповіді. На своєму місці у фільмі і більшість виконавців другорядних й епізодичних ролей, від “зачарованої” Емі Адамс до ветерана Неда Бітті – втім, від режисера Майка Ніколса можна чекати чого завгодно, але тільки не слабкої роботи з акторами.

Підсумок: енергійна, цікава і недурна стрічка, яка проходить як “комедія” і місцями дуже смішна, хоча й має цілком серйозний доступний підтекст.

5 коментарів для “Війна Чарлі Вілсона”

  1. Да, я тоже так подумал, что если Том Хенкс, то фильм должен быть хорошим. Хотя, у всех бывают свои провалы… спасибо за рецензию, нужно будет посмотреть.

  2. думаю в Росії це кіно не покажуть
    а нашому брату раджу сходити
    фільм показує як багато може зробити одна людина, якщо захоче звісно

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *