Макс Пейн

Чергове свідчення того, що жанри з часом еволюціонують. Вас дивує шлях, який кінокомікс пройшов від “Бетменів” [Тіма Бертона->tim-burton] до [“Темного Лицаря”->dark-knight] [Кріса Нолана->christopher-nolan]? А як тоді щодо екранізацій комп’ютерних ігор, які починались з “Вуличного бійця” та “Мортал Комбат”, а зараз дають нам [“Сайлент Гілл”->silent-hill] та [“Макса Пейна”->max-payne]?

Якщо не знати, що “Пейна” знято за мотивами гри, про це можна і не здогадатись: ознаки “стрілялки” з’являються лише наприкінці картини, і на них можна навіть не звернути уваги. Фільм нагадує звичайну поліцейську драму з елементами трилера – не оригінальну, де в чому банальну, але пристойно зняту і, головне, реалістичну. Автори попрацювали над тим, щоб зробити візуальний ряд стрічки якомога більш екзотичним, накидавши у кадр крилатих створінь, однак, на щастя, усі фантастичні істоти й пейзажі отримують цілком земне пояснення – це усього лише галюцинації, які просто підсилюють таємничість у першій половині “Пейна”, коли глядач ще не зовсім розуміє, що ж він переглядає. Це один з найбільших плюсів фільму – те, що у ньому вдалось поєднати картини фантастичні з реалістичною оповіддю.

Ті прихильники “стрілялок”, які чекають щось на кшталт [“Хітмена”->hitman], швидше за все, будуть нудитись, бо темп стрічки досить таки неквапливий, а багато стріляють лише в її останній третині. У цьому плані “Пейн” дійсно може декого розчарувати, у першу чергу тих, кому до вподоби більш швидкий розвиток подій.

До акторської гри в екранізації комп’ютерної забавки зазвичай особливі вимоги не ставляться, але у випадку з “Пейном” про неї нічого особливо поганого сказати не можна. У першу чергу варто згадати Бо Бріджеса, напевно, тому, що його роль дуже нагадує персонажа, якого зіграв його брат Джеф у [“Залізній людині”->iron-man], – це теж сильна батьківська фігура для головного героя, яка насправді приховує темний секрет. Персонаж Валберга вельми одновимірний, однак це одномірність героя стандартної поліцейської драми, а не іграшки – певна різниця є. Що ж стосується наших співвітчизниць [Куніс->mila-kunis] та [Куриленко->olga-kurilenko], то їх ролі особливо цікавими назвати важко, але виглядають вони чудово, і буде цікаво побачити їх у картинах інших жанрів.

Підсумок: для екранізації відеогри це справжнє досягнення, бо стрічка сприймається саме як художній фільм, а не просто адаптація “стрілялки”, але, можливо, саме це відклякне цільову аудиторію картини.