Австралія. Країна диких кенгуру, диких, але симпатичних Х’ю Джекменів і диких амбіцій База Лурмена створити фільм його життя. Амбіцій, не підкріплених, на жаль, суттєвими художніми досягненнями.
Справа навіть не в тому, що стрічка повністю провалилась у прокаті, та й з “Оскарами”, на які, звичайно ж, розраховували Лурмен, [Кідман->nicole-kidman] і студія, м’яко кажучи, ну зовсім не склалося. Бажання режисера сказати про улюблений край все й відразу перетворило картину на розтягнуте, мальовниче, але не епічне полотно, хаотичне за жанром, сповнене випадкових подій і вже не випадкових, часом дуже нав’язливих мелодраматичних штампів.
Під час перегляду здається, що дивишся один за одним кілька фільмів, причому більшість з них ми вже бачили. Перша мандрівка леді Ешлі диким краєм і її знайомство з героєм Джекмена – це чистий “Крокодил Данді”, а швидше навіть пародія на нього. Коли події переносяться на ранчо, згадується “Якось на Дикому Заході” Леоне – кіно настільки ж добре, наскільки жахлива “Австралія”. І так весь час. Цитувати і наслідувати знамениті стрічки – не злочин, але у Лурмена цього разу настільки не вистачило відчуття міри, що цитування вийшло схожим на карикатуру.
Коли намагаєшся про цю картину думати, то головне зі слів, які крутяться у голові – перебір. Наприклад, перша третина “Австралії” – чистий перебір у плані акторському: відверто переграють практично усі. Можливо, це була частина задуму – спеціально реалізувати цей сегмент у стилі підкреслено водевільному, однак персонажі перестали бути схожими на живих людей. Кідман у цих сценах виглядає найбільш жахливо за останні років сім, усі реакції її героїні карикатурно перебільшені. Джекмен, зображуючи супермачо, теж перестарався. І при цьому всі кожні десять хвилини кричать “Поліція” і біжать ховатись, бо копи приїхали забрати малого метиса. А на горизонті бродить дідок-абориген, який співає і танцює. Його звинувачують у вбивстві, проте ніхто не ловить, бо він, як невловимий Джо, нікому не потрібен. Мабуть, він уособлює національний дух і навіть національну свідомість.
Коли худоба приходить до Мельбурну, Кідман перестає блазнювати, а Джекмен голиться, усі відразу стають схожими на людей, а “Австралія” – на художній фільм, а не лише альбом листівок з краєвидами. Кілька більш-менш вдалих сцен, заслужений уклін “Чарівнику країни Оз” – і якщо б на цьому поставили крапку, то можна було б залишати сеанс майже без негативних відчуттів. Але починаються інші фільми – спочатку сльозава мелодрама з расовою тематикою, потім не менш сльозавий міні-варіант “Перл Харбору”, і це триватиме ще більше години без жодних на те виправдань. Переборщили і з лиходієм: він злодій, брехун, поганий батько, вбивця, зрадник і багатій-гнобитель. Я б не здивувався, якби він вночі практикував якесь місцеве ву-ду, встромляючи голки в ляльку з волоссям Кідман. Згадується “Роман з каменем”: “Цей негідник вбив моїх батьків, зґвалтував мою сестру, отруїв мого собаку і вкрав мою Біблію”. Тільки там то був жарт.
Єдиний, хто порадував у фіналі, – це дідок-абориген. Все ж таки не даремно його у фільм ввели, він таки дещо зробив. Те саме хочеться зробити з режисером. Нічого дивного: дика країна, дике кіно, не дивно, якщо після трьох годин перегляду диким стане глядач. Але краєвиди красиві.