Джонні Д.

[Майкл Манн->michael-mann] вміє робити кримінальні стрічки, але ця вийшла у нього мало не найслабшою. Красива ретро-картинка, одяг, машини і кулемети того часу – все на місці. Актори не просто зіркові, а дійсно талановиті. Все професійно, але якось статично, не дуже цікаво за сюжетом (там немає нічого нового для тих, хто бачив стрічку “Ділінджер” Джона Міліуса 1973 р.) і не зовсім зрозуміло, навіщо.

publl_1.jpg

Нічого нового в жанрі гангстерського фільму цей фільм не говорить. В сценах, де немає пограбувань і перестрілок, він просто нудний. Є лінія еволюції кримінального світу – від грабіжників-одинаків до синдикатів, які намагаються триматися в тіні, не потрапляючи на перші сторінки газет. Але подано її зовсім пунктиром, якщо задрімаєш, то можна й не помітити – а задрімати тут не важко.

[Депп->johnny-depp] грає Ділінджера хлопцем крутим, джентльменом до певної межі і майже Робін Гудом. Тільки скидається він більше на маску, а не на характер. Бракує життєвості – Ділінджер Манна і Деппа застряг в умовності кримінальних мелодрам 30-х. Коли герой у фіналі дивиться старий гангстерський фільм з Кларком Гейблом, він не даремно посміхається – він бачить себе. І не випадково це саме Гейбл (у Кегні та Богарта були зовсім інші гангстери). Не зовсім чесно порівнювати з Деппом саме цього актора, який все життя грав (хоч і часом блискуче) приблизно одну й ту саму роль, але гангстери у них обох вийшли майже однієї категорії. Запам’ятовується одна дійсно жива сцена – коли Ділінджер розмовляє крізь грати зі своїм головним переслідувачем у виконанні Бейла, а на численних великих планах з обличчям Джонні, розкиданих тут і там впродовж усього фільму, цілком можна задрімати, і це зовсім не буде злочином. І з прокатною назвою вийшло зовсім геніально – “Джонні Д.”, щоб навіть йолопи розуміли, з ким стрічка і що купувати квиток треба. Наступну картину з Деппом, якого б жанру вона не була, можна сміливо називати “Джонні Д.-2”, потім “3” і т. д. Зовсім як з Сігалом, якого “нікали”, поки він не став ніким, – але ж хороші ідеї не старіють.

publl_2.jpg

З [Бейлом->christian-bale] ще гірше – концепція фільму вимагає, щоб у його героя була своя правда, відмінна від тієї, що у Ділінджера, проте в чому вона, зрозуміти важко. Він більше схожий не на сміливого, принципового охоронця закону, а на слухняного служаку, для якого не так вже й важливо, що він робить, принаймні байдужий вираз обличчя актора впродовж усього фільму свідчить саме про це. Бейл актор хороший, однак в сценарії для його персонажу не передбачено жодної живої, виразної реакції на події – він якось просто пливе за течією. Знову ж таки, одну непогану лінію пунктиром позначено – перехід від ідеалізму до відвертої жорстокості, але у неї теж замало екранного часу, у великих планів Деппа і кулеметів Томпсона цього часу втричі більше.

publl_3.jpg

Тому й вийшло, що в гангстерському, “чоловічому” фільмі єдиним живим персонажем виявилась жінка. Маріон Котіяр чесно старалась виправдати великі надії, які на неї покладали після “Оскару”, тому вона дійсно грає, і її сцени допиту і фінальна розмова цілком варті тих грошей, які ви заплатили за квиток.

1 коментар для “Джонні Д.”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *