Слід визнати – цей мультфільм викликав справжній ажіотаж в українських кінотеатрах, в чому автор цієї рецензії міг переконатися, відвідавши IMAX 3D-зал львівської “Планети кіно” торгівельно-розважального комплексу “King Cross Leopolis”. Та й не лише у Львові: навіть англомовна Вікіпедія пише про надзвичайний успіх картини в тому числі в Україні. Причин цього можна назвати декілька: і популярність персонажа, яку йому забезпечили у першу чергу [“Шреки”->shrek-2], і досить-така висока якість даного фільму.
На відміну від свого друга, зеленого велетня, і тим паче від Віслюка, Кіт у чоботях – персонаж не комічний, а героїчний у класичному розумінні цього слова. Тому не дивно, що натхнення автори цієї стрічки черпають переважно з фільмів плаща й шпаги та з вестернів. Типажі усі знайомі: зрадливий колишній друг, чарівна подруга, яка, згідно з сучасними вимогами, майже нічим не поступається герою, смішні у своїй безглуздості, але іноді небезпечні лиходії, тупуваті представники влади. З оригінальними сюжетними поворотами якось не склалося – все більш-менш передбачувано майже з самого початку. Комедійних моментів небагато, на відміну від все того ж “Шрека” чи, наприклад, [“Кунг-фу панди”->kung-fu-panda]: більшість жартів пов’язана з особливостями котячої поведінки або зі стосунками Кота з протилежною статтю. Натомість вистачає двобоїв, погонь і карколомних танців, можливих лише в анімації, а також вражаючих анімаційних спецефектів.
Фільм розповідає нам, звідки з’явився Кіт, коли і за що отримав чоботи, чому вважається злодієм і т. і. Втім, передісторія – це не найвдаліша частина стрічки, оскільки Кіт у чоботях – один з тих персонажів, чиє минуле краще залишати таємницею, зосередившись на теперішньому і майбутньому. Дружба-ненависть з Хитуном-бовтуном теж не дотягує до рівня сюжету, за яким було б цікаво спостерігати дорослим і дітям. Найкраще вийшла лінія стосунків Кота з М’яколапкою: хоч український глядач, який прийшов до кінотеатру, і не почує голосів [Бандераса->antonio-banderas] та [Хаєк->selma-hayek], він має усі шанси уявити їх на місці мультперсонажів – завдяки майстерності аніматорів, які намагались передати пухнастим якомога більше рис виконавців, а точніше, рис їх відомих екранних образів.
Підсумок: видовищний анімаційний блокбастер, цікавий у першу чергу для дітей та любителів традиційних, “прямолінійних” пригодницьких сюжетів (або ж для котолюбів – вони точно не зможуть відірвати очей від екрану). Розрахований на дорослих підтекст, яким можуть похвалитися, наприклад, більшість витворів “Піксару”, тут відсутний майже повністю, але в даному випадку, схоже, ніхто з творців не ставив перед собою надзавдання, бажаючи просто розважити публіку.