Бейсбол вважається улюбленим американським видом спорту, ще й в якійсь мірі вираженням американського духу. В Штатах усі знають імена найвідоміших бейсболістів, назви найуспішніших команд, тому фільм про людину, яка в значній мірі змінила уявлення про цю гру, там вважають справжньою подією з “оскарівськими” перспективами.
Закономірно виникає питання: чи може дати ця стрічка щось глядачу неамериканському, який, скільки б фільмів про бейсбол не передивився, все одно мало розуміє, що відбувається на полі? Якщо такий глядач погляне на картину ширше, то побачить зовсім не обмежену спортом тему боротьби одинака зі стереотипами мислення, а ще боротьби логіки з інтуїцією.
Менеджеру Біллі Біну в час прийняття непопулярних рішень доводиться витримати тиск з боку начальства, нерозуміння від колег і глузування від публіки. За нього – лише впевненість у власній правоті і молодий економіст, бейсбольний фан; решта світу – проти. Якби Бін не був настільки загартованим власними невдачами і злим на весь світ, він би здався швидко. Його несподіване рішення застосовувати під час підбору гравців науковий підхід виглядає цілком по-голлівудські, але той факт, що успіх не приходить до героя миттєво, а зовсім навпаки, додає стрічці правдоподібності. Але буде і успіх, і перемоги, і поразки, а остаточний висновок виявиться не зовсім очікуваним. У чомусь Біллі був правий, що довели успіхи “Атлетів”, однак при цьому навіть найкраща стратегія не може зробити непереможною команду з далеко не найкращими гравцями – вона може лише стати найкращою у “четвертому дивізіоні”. Факти, викладені у фінальних титрах, красномовно кажуть, що гроші, може, вирішують і не все, але багато чого.
Вибір на головну роль [Бреда Пітта->brad-pitt] працює одночасно за і проти фільму. Проти – тому що глядач все ж таки бачить на екрані Пітта, не Біллі Біна: це зовсім не той випадок, коли актор розчиняється в ролі. В якій-небудь “Трої” це не проблема, проте в картині, що намагається відображати реальне життя, – не найкращий варіант. З іншого боку, зіркова зовнішність актора контрастує з роллю невдахи так само, як надії, що покладали на Біна на початку його кар’єри, – з тим, що вийшло в результаті, тому образ отримує своєрідний додатковий шар. До того ж Бред добре грає нервовість та злу розчарованість свого героя – літаючі стільці, розмахування биткою тощо.
[Джона Гілл->jonah-hill] дуже добре впорався з другою за важливістю роллю у фільмі. [Філіп Сеймур Хоффман->philip-seymour-hoffman] чудово грає майже будь-кого, і тренер в “Людині” не виключення, однак образ у сценарії майже зовсім не розкритий: спочатку він заважає Біну, а потім просто зникає.
Підсумок: картина не настільки схожа на потенційного “оскарівця”, як це здається деяким американським рецензентам, але це міцна спортивна драма про боротьбу проти всіх. Рекомендується у першу чергу фанатам Пітта та бейсболу.
пока не решился посмотреть, но придется видимо)