Не дивно, що сценарій цієї картини, написаний непрофесіоналом у цій галузі, Голлівуд купив майже відразу – оригінальності в ньому небагато, однак є добре написані характери, кілька таємниць і дія, яка розгортається майже без зупинок. Залишається задіяти в одній з головних ролей актора рівня [Вашингтона->denzel-washington] – і виходить по-справжньому міцний трилер.
Дензел, безумовно, володіє фільмом, залишаючи менш досвідченому (і менш обдарованому) колезі зовсім небагато простору. До того ж у нього виграшний персонаж – далекий від суцільної позитивності багатьох героїв Вашингтона, але й не настільки негативний, як у “Тренувальному дні”. Вбиває без найменших сумнівів, але лише професіоналів. Торгує інформацією, однак заради вартої уваги мети. Добре знає людську психологію і охоче цим користується. Його не можна назвати добрим чи поганим – це жива людина зі своїми достоїнствами і недоліками.
[Раян Рейнольдс->ryan-reynolds], який з усіх сил намагається виправдатися за відносний комерційний неуспіх [“Зеленого Ліхтаря”->green-lantern], непогано впорався з роллю не менш зеленого новачка, який виявляється не настільки безпорадним, як може здатися на початку. Проте в плані акторства від відстає від партнера так само, як його герой – в плані оперативного професіоналізму. Незважаючи на деякі зовнішні ознаки, “Кейптаун” важко назвати “бадді-муві”: на мирні розмови у героїв йде дуже небагато екранного часу, і якщо вони приходять до взаєморозуміння, то швидше не завдяки, а всупереч йому.
Тріо начальства ЦРУ – Шепард, Глісон і [Фарміга->vera-farmiga] – непогано веде свої ролі, ілюструючи, що є доброго і поганого у людях їх професії (принаймні в уявленні середньостатистичного глядача). Якщо якийсь персонаж і здається зайвим, то це подружка героя Рейнольдса – навіть діалоги Вашингтона на цю тему вийшли слабшими за інші.
Дебютант в англомовному кіно Даніель Еспіноза без особливих зусиль підтримує напругу й динаміку оповіді в стилі “Борна”: кулі свищуть весь час, щоразу намагаються потрапити комусь у голову і зовсім не обов’язково оминають головних персонажів. Однак, як вже було сказано, на нього працює дійсно міцний сценарій. Кіно, звичайно, не на рівні Мельвіля (особливо це стосується фіналу), проте його цілком можна рекомендувати любителям “чоловічих” фільмів з крутими, але завжди не бездоганними героями.