Анна Кареніна

Екранізувати велетенські романи Толстого з їх численними сюжетними лініями і безліччю персонажів – справа складна і найчастіше невдячна, але кінематографісти як люди відважні час від часу (у цьому столітті рідше, ніж у минулому) за неї беруться. Неможливо назвати будь-яку з екранізацій “Кареніної” ідеальною, і версія Джо Райта не виняток – хоча у неї є свої достоїнства.

anna-karenina1.jpg

Навіть якщо не братися за аналіз того, наскільки точно відтворено даний період російської історії, одна річ кидається в очі, тобто у вуха: ну можна ж було якось обійтися без мотивчика “Во поле березка стояла”. Звичайно, могло бути гірше, могли пустити “Катюшу” і все ж таки… Хоча звучить він лише на початку картини, де переважають комічні моменти і іронічне ставлення сценариста до того, що відбувається на екрані. Коли сюжет рухається у драматичному і трагічному напрямку, фільм стає тихішим та серйознішим.

Підхід Райта і Стоппарда до постановки можна назвати “антиреалістичним”: усі персонажі живуть, фактично, на одній великій сцені, де на очах у глядача пересуваються декорації і змінюються костюми, потяги – відверті макети тощо. Можна сказати, що це художній прийом (не першої свіжості), а можна запідозрити, що на “реалізм” не вистачило бюджету – наслідки кризи, як ніяк. На натуру камера вибирається лише у сценах з Левіним, який у селі живе “справжнім” життям, тоді як усі інші в місті (не важливо, Петербург це чи Москва) – “штучним”.

anna-karenina2.jpg

[Найтлі->kira-knightly] непогано підходить на роль Анни, заважає лише той факт, що бачимо ми її на екрані дуже часто і вивчили майже всі її вирази обличчя – а нових вона тут не демонструє. До того ж дещо подібне їй вже грати доводилось – у “Герцогині”, і там у неї персонаж вийшов все ж таки яскравіший.

Каренін [Джуда Лоу->jude-law] – це Генріх Еріка Бани: молодий, стрункий, розумний, ввічливий… чого ще та жінка хоче? Якщо ідея була у тому, щоб максимально підсилити неприязнь до Анни, то цього досягти вдалося. Про гру Лоу нічого поганого сказати не можна: він чесно відпрацьовує матеріал, який йому дістався.

Тейлор-Джонсон цілком на місці у ролі Вронського – і честолюбство нормально зіграв, і кохання, і зраду, ще й “За наш полк!” хвацько кричав, у чарку заглядаючи. Все ж таки почуття до коняки у нього показати вийшло краще, ніж до Анни, але це точно частина задуму.

anna-karenina3.jpg

У Домнелла Глісона в ролі Левіна є слабкі моменти, переважно на початку, проте загалом це один з найбільш рівно зіграних персонажів у фільмі. Його основну партнерку Алісію Вікандер слід відзначити окремо: їй дуже добре вдалося показати зміни у характері Кітті, і в сцені на балу, де вона чекає Вронського, біль героїні відчувається майже фізично. Також до вдалих робіт можна зарахувати Стіву (Метью Макфейден), графиню Вронську (Олівія Вільямс), графиню Лідію Іванівну ([Емілі Вотсон->emily-watson]) і Бетсі Тверську (Рут Вілсон).

Ця “Анна Кареніна” не відкриє нової сторінки в історії екранізацій Толстого, і вже зараз відомо, що з “Оскарами” в основних категоріях (на які Райт і компанія, безумовно, розраховували) не склалося. Однак картина негативних відчуттів не викликає, як не викликає і нудьги: оскільки у дві години часу спробували позакидати якомога більше яскравих епізодів роману, на екрані весь час щось відбувається. Врешті-решт, своє головне завдання – знайомити юних відвідувачів кінозалів, у яких немає часу на читання, з класикою – фільм виконує, не бездоганно, але цілком задовільно.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *