Знедолені

Нова спроба створити великий голлівудський мюзикл, гідний численних “Оскарів”, завершилася успіхом, незважаючи на окремі недоліки.

les-miserables1.jpg

Перш за все слід відзначити, що усі нагороди, які [Гетевей->ann-hathaway] отримала (і ще отримає) за роль Фантіни, вона чесно заробила. Екранного часу у неї не дуже багато, проте їй вдалося створити, безперечно, найяскравіший у фільмі образ – бідолашна мучениця, яку буквально на очах у глядача позбавляють вроди, запам’ятовується надовго. На другому місці – Саманта Баркс у ролі Епоніни: відчувається, що акторка добре опанувала образ, оскільки раніше грала цю ж героїню на Бродвеї. До того ж її нещаслива Епоніна, особливо у порівнянні з карамельною і ніякою Козеттою [Сейфрід->amanda-seyfrid], справляє враження дійсно живої жінки у сучасному розумінні. Якщо вона не може жити з коханим, то користується можливістю хоча б померти поруч з ним.

les-miserables2.jpg

[Джекмен->hu-jackman] добре впорався з головною роллю, якщо зважити на жанр. Звичайно, хотілося б бачити колишнього каторжанина більш мовчазним і суворим, але ж… це мюзикл. Можна хіба що звернути увагу на те, що герой протягом фільму майже не старіє і раптом в останній сцені починає нагадувати зомбі. Жавер [Кроу->russell-crow] вийшов занадто людяним, не схожим на зловісного, невмолимого переслідувача – просто порядний, незлий чоловік, який чомусь причепився до Вальжана (деякі критики, та й глядачі теж, з гумором пропонують одну причину, проте Гюго мав на увазі точно не її). За типажами Джекмена і Кроу навіть можна поміняти місцями, але не в плані співу – у Х’ю це виходить краще. Якщо прослухати кілька фрагментів з бродвейського варіанту, то стає очевидним, що Жавер має нагадувати пса-нишпорку (тому голос іноді повинен зриватися на ричання), у той час як Тенардьє – хитрих і підлих щурів. У фільмі ж останні – комедійні і майже нешкідливі персонажі, без яких можна було б навіть обійтися. Не можна не відзначити внесок виконавців ролей Гавроша і юної Козетти – от вони дійсно на своєму місці.

les-miserables3.jpg

Незважаючи на хронометраж, картина переглядається досить легко, завдяки достатній кількості вдалих сцен і пісень. Хоча кидається в очі захоплення режисера великими планами зі співаючими акторами: через це, наприклад, сцени на барикаді здаються мало не камерними, позбавленими справжньої динаміки.

Підсумок: якісний мюзикл, не без недоліків, але цілком здатний задовольнити прихильників жанру. Потенціал далеко не всіх зірок використаний повністю, але загальний рівень виконання, і акторського, і пісенного, достатньо високий. В цілому стрічка заслуговує на місце якщо не в десятці, то в двадцятці найкращих американських фільмів року.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *