Цього разу наші прокатники змінили назву відверто невдало, точніше, скопіювали невдалу назву у російських колег. Стрічку назвали так тільки тому, що в ролях тут [Аністон->jennifer-aniston] і Судейкіс, які грали в обох частинах [“Нестерпних босів”->horrible-bosses]. Насправді ж у картині Маршалла жодну з героїнь не можна назвати нестерпною, і жодна не претендує на звання леді – це звичайні американочки з буржуазним стилем мислення і середніх розумових здібностей. В оригіналі фільм називається “День матері” і розповідає саме про це.
Маршалл взявся за третє, після “Дня Святого Валентина” і [“Старого Нового року”->new-years-eve] (ще один приклад вкрай невдалого перекладу), свято і знову зібрав зоряний акторський ансамбль. Хто може бути персонажами стрічки, присвяченої Дню матері, як не матері? На екрані їх вистачає, і всі різні: розлучені, заміжні (за чоловіками та жінками) і ті, що тільки збираються заміж, різного віку і з різними проблемами. У однієї (Аністон), наприклад, з’являється конкурентка за любов дітей – нова дружина колишнього чоловіка, юна красуня. Саме карикатурний образ цієї останньої остаточно псує цю й без того слабеньку лінію з клішованими стражданнями Аністон.
Інша лінія має політкоректний присмак: дві сестри, одна обрала собі індуса, інша – жінку, живуть щасливо зі своїми половинками і з дітьми, коли раптом без попередження приїздять батьки – вкрай консервативні техасці, які про інші варіанти для донечок, крім порядних білих чоловіків, і думати не можуть. Однак конфлікт, який неодмінно виникає, отримує дуже простий і солоденький розв’язок у стилі “мильних опер”.
Ще у фільмі є молода матуся, яка вагається, чи виходити заміж за батька своєї дитини. Її вагання можна зрозуміти, оскільки це абсолютно несмішний комедіант, який навряд чи досягне найменшого успіху в обраній професії. Також на екрані періодично з’являється [Робертс->julia-roberts] – спочатку здається, тільки для того, щоб бути єдиною не матір’ю у картині, але, виявляється, у неї є своя історія. Нарешті, у стрічці є татусь-вдівець, який страждає через недавню загибель дружини. Судейкіс у рожевих штанах, який співає, – це, мабуть, найгірше, що є в “Дні матері”, хоча там є з чого вибрати.
Попередні “святково-зоряні” опуси Маршалла були не набагато кращими, але в них була хоча б одна річ, яка їх точно рятувала. У “Дні Святого Валентина” це була сцена, де [Гарнер->jennifer-garner] і [Біл->jessica-biel] розправлялися з символом ненависного свята. У “Старому Новому році” – невротична [Пфайффер->michelle-pfeiffer], яка експлуатувала Ефрона. У “Дні матері” такої рятівної речі немає, тому його доведеться визнати найслабшим з усіх трьох.