Ілюзія обману: Другий акт

І ще один зразок сіквела до фільму, який не передбачав сіквел і не потребував його. Перша [“Ілюзія”->now-you-see-me] була доволі непоганим трилером з чудовим акторським складом, оригінальною ідеєю та кількома сюжетними несподіванками. Друга частина з усіх сил старається не відставати від першої у плані сюрпризів, проте не справляє такого враження.

now-you-see-me2_1


Причин цього декілька, і одна з головних – перебір щодо фантастичності трюків, які виконує четвірка ілюзіоністів. Деякі з них абсолютно неможливі в реальності, і щойно стає зрозуміло, що працюють не таланти героїв, а спецефекти, шоу відразу стає нецікавим. Деякі з секретів публіці розкривають, але переконливішими їх це не робить. Значно кращі сцени, де все робиться більш-менш чесно, наприклад, кумедні маніпуляції персонажів з чіпом-картою. Якби таких моментів було більше, стрічка б від цього значно виграла.

now-you-see-me2_2

Працюють на публіку “вершники” цього разу значно менше – фактично, лише на початку картини (і їх швидко обривають) та в кінці. В результаті в центрі сюжету опиняється цілком традиційне кіношне пограбування, яке група людей має здійснити з ювелірною точністю. Як завжди у таких випадках, прорахувати героям вдається багато чого, але не все, будуть хвилини саспенсу (принаймні так передбачалося), і вихід все ж таки вдасться знайти. Те, що саме герої намагаються викрасти, є класичним прикладом того, наскільки лінивими можуть бути голлівудські сценаристи: скільки разів за останні роки йшлося про штуки, які можуть “вкрасти всю інформацію з будь-якого комп’ютера”, – двадцять, тридцять? Приготовлений для фіналу сюрприз вгадати не так просто, проте тільки тому, що він позбавляє особливого сенсу центральний конфлікт першої “Ілюзії” і применшує головних героїв, роблячи їх перемоги значно менш важливими.

now-you-see-me2_3

У продовження перейшли майже всі актори першого фільму, і працюють вони тут майже так само ([Айзенберг->jesse-eisenberg] робить розумне обличчя, [Франко->dave-franco] посміхається тощо), хоча є два винятки. [Фішер->isla-fisher] замінила Ліззі Каплан, її героїня стартує добре, однак роль швидко зводиться до просто однієї дівчини в чоловічому колективі. [Харрелсон->woody-harrelson] отримав можливість зіграти ще й брата-близнюка свого героя і скористався нею, щоб створити зовсім інший характер, але в процесі перестарався і переграв. Те саме можна сказати про [Редкліффа->daniel-redkliff] у ролі нового лиходія з секретом, який вираховується дуже легко, – і при цьому він зовсім не здається зловісним чи загрозливим, просто Поттер, який чомусь вирішив зобразити психопата.

Підсумок: значно слабший за першу частину сіквел, який може навіть не сподобатись прихильникам фільму-попередника, оскільки частково руйнує його міфологію заради досить дешевого ефекту несподіванки. Втім, у ньому вистачає видовищних сцен, сюжет стандартний, але припустимий, і акторський склад попрацював непогано. От тільки бажання побачити обіцяну третю частину чомусь не виникає зовсім.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *