Що можна сказати про третю екранізацію книги з серії Брауна про Роберта Ленгдона, при тому, що перші дві, [“Код да Вінчі”->code-da-vinci] та [“Янголи та демони”->angels-and-demons], були далекими від стандартів доброго голлівудського розважального кіна? Те, що нова стрічка вийшла найбільш нудною і найменш цікавою з усіх трьох. Незважаючи на те, що в усіх трьох випадках працювали ті ж самі режисер та головний виконавець.
Картина стартує досить жваво: щойно глядач познайомився з головними героями, як на них здійснюють замах, і вони змушені тікати. На жаль, далі фільм рухається неквапливо, причому інтерес до монотонного блукання у пошуках віруса-макгаффіна згасає настільки, що сюжетні повороти, заплановані як несподівані, враження не справляють – не тому, що вираховуються заздалегідь (це теж є), а тому, що просто глибоко байдуже, що відбудеться далі.
Інший суттєвий недолік – певний шарм попередніх стрічок був у пошуку розгадок до таємниць минулого, з відчутним присмаком “Індіани Джонса”. В “Інферно” цього немає: загадки вигадав сучасний божевільний вчений, і розшукати потрібно створений ним засіб масового знищення. Дантівські мотиви – лише привід показати кілька вельми вражаючих галюцинацій головного героя, але це, власне, усе, що позитивного кіно пропонує з візуального боку.
Навіть загадок тут лише декілька, тому у професора немає навіть можливості гідно блиснути інтелектом та ерудицією. А більше йому блиснути немає чим: на екшн-героя він не тягне зовсім, тому, коли йому доводиться бігати, дертися нагору чи навіть битися, його просто шкода. Шкода і [Хенкса->tom-hanks], який, здається, з самого початку розумів, що з цього нічого путнього не вийде, тому навіть не намагався старатися. Це стосується й усіх інших, крім хіба що [Фостера->ben-foster], який у свої лічені екранні хвилини намагався зробити зі свого персонажа щось подібне до виразної, але одновимірної особистості, і Ірфана Кхана, який у ролі маніпулятора щиро розважається, не звертаючи уваги ні на що і ні на кого.
Підсумок: нібито достатньо високобюджетний трилер, незважаючи на імена постановника та акторів, переглядається наче типова стрічка класу “Б” про пошук схованої біологічної зброї, причетних для створення якої (стрічки, не зброї) абсолютно не цікавило те, що вони роблять. Може сподобатись хіба що великим прихильникам Брауна та Хенкса – і те навряд чи.