Веном 2: Карнаж (Venom: Let There Be Carnage / Веном 2). Кінокомікс / фантастичний бойовик. США, 2021. Режисер Енді Серкіс. У ролях: Том Харді, Вуді Харрелсон, Мішель Вільямс, Наомі Харріс, Рейд Скотт, Стівен Грем, Пеггі Лу, Сіан Веббер.
Намагаючись врятувати свою кар’єру, журналіст Едді Брок (Харді) приходить брати інтерв’ю у засудженого до страти серійного вбивці Клетуса Кесіді (Харрелсон), проте в результаті на світ з’являється Карнаж – комбінація людини-маніяка та прибульця-монстра, набагато небезпечніша, ніж Веном…
У серпні 2019 р. режисером затвердили Серкіса; іншими кандидатами були Тревіс Найт, Руперт Ваятт та Руперт Сандерс. Зйомки фільму почалися у листопаді 2019 р. на студії у Великобританії, а закінчились у лютому 2020-го. Додаткові зйомки проходили у Сан-Франциско в лютому. Харрелсон спочатку не хотів озвучувати Карнажа, однак постановник переконав його підшукати потрібний голос.
Сіквели гучних (ніхто не казав, що обов’язково вдалих) кінокоміксів нерідко опиняються у досить зручному становищі. Чому? Хоча б тому, що зазвичай на початку розповідається, як саме черговий супергерой став супергероєм, і нібито це й не найгірший варіант сюжету, але найперші – і найкращі – екземпляри цього маленького піджанру давно усім відомі і не одну дюжину разів переспівані на той чи інший лад. Поглянемо правді в очі: якщо ти бачив такі фільми, як перший “Супермен” Доннера, перший “Людина-Павук” Реймі, “Бетмен: Початок” Нолана (можна назвати ще дві-три стрічки, але не більше), то знаєш майже усе, що можуть запропонувати на цю тему автори першоджерел-коміксів та сценаристи фільмів за їх мотивами. Крок вправо чи вліво мало що змінює.
У продовженнях творці пригод надлюдей можуть не ходити топтаними стежками, а вибрати більш цікавий шлях. Це може бути чисто екшн-орієнтований підхід, тобто вдвічі більше сутичок, бійок і вибухів, ніж у першій частині. Може бути реверанс у бік темної сторони: кожному якісному супергерою вкрай необхідний гідний противник, тому можна зосередитись на ньому і, якщо пощастить, побудувати достатньо обґрунтоване – або з психологічного боку, або з міфологічного – протистояння. Або ж можна заглибитись у зовнішній та внутрішній світ центрального героя, показати зміни у його житті, неодмінно пов’язані з обраним ним шляхом борця зі злом і захисника невинних.
Другий “Веном” намагається йти усіма трьома шляхами одночасно, тому й спотикається тричі. Творці картини передбачувано обрали головним антагоністом Карнажа, який у марвелівській міфології є не тільки одним з найбільш небезпечних ворогів Людини-Павука, але й принциповим противником Венома, незважаючи на їх подібну природу. Тільки якщо випускати на кіноринг справжніх, написаних згідно з першоджерелом Венома і Карнажа, то кіно вийде зовсім не для дитячого рейтингу, на який його навмисне зорієнтували. Тому що Веном насправді – це кровожерний і вкрай небезпечний лиходій, а Карнаж – взагалі щось нелюдське, істота, для якої життя не варте нічого. У фільмі ж червоний монстр може вражати чисто спецефектно (над цим Серкіс та його підлеглі попрацювали), і ніхто не сперечається з тим, що Харрелсон ідеально підходить для ролей маніяків (це підтверджують хоча б “Природжені вбивці”). Однак у даному випадку Карнажа перетворили, фактично, на цілком іншого персонажа. Так і хочеться процитувати одного відомого гумориста: “Це не маніяк, це дрібний хуліган”. Нібито й любовну лінію йому забезпечили, проте важко вирішити, заважає вона більше чи допомагає. Напевно, все ж таки заважає.
Зробивши потенційно яскравого негідника не таким вже й яскравим, автори зосередились на стосунках Брока і Венома. Тут усе, як в типовій романтичній комедії чи мелодрамі: двоє сваряться, розстаються, розуміють, що один без другого жити не може, знову стають одним цілим і, ясна річ, перемагають – саме тому, що до кінця стоять один за одного. Цій лінії приділено у картині уваги і старання найбільше, Харді його робота відверто подобається, що він і не приховує, а усі інші нібито для стрічки і не дуже важливі – навіть лиходії, не кажучи вже про типу-любовний інтерес для героя (Вільямс у фільмі нібито і є, але її нібито і нема).
В результаті виглядає другий “Веном” у першу чергу як справжній Веном, з яким попрацював садист-дантист (тобто беззубий). У другу чергу – як проміжна ланка, не розрекламований епічний двобій чорного антигероя з червоним (майже як погана революція) і дійсно страшним лиходієм, а так, розминка перед справжнім двобоєм – і з ким би він міг бути? Здогадатись (особливо завдяки сцені між титрами) не так вже й важко. Але є один досі не згаданий плюс стрічки – вона відносно коротка (трохи більше за півтори години). А це нині варто цінувати.