Назва навiюe ностальгiю на всiх, хто бавився у цю надзвичайно популярну гру у 90-х. На це автори стрiчки i розраховували. I момент, який точно iмiтуe стиль гри (тобто коли глядач разом з героeм починаe вiдстрiл монстрiв “вiд першоi особи”), – найкращий у фiльмi. Але до нього треба витерпiти години пiвтори, а це не так легко.
Дум
Назва навiюe ностальгiю на всiх, хто бавився у цю надзвичайно популярну гру у 90-х. На це автори стрiчки i розраховували. I момент, який точно iмiтуe стиль гри (тобто коли глядач разом з героeм починаe вiдстрiл монстрiв “вiд першоi особи”), – найкращий у фiльмi. Але до нього треба витерпiти години пiвтори, а це не так легко.
Смертельну нудьгу навiюe вже сама фабула. Марс, загадковий телепортер, вченi, якi коять казна-що i погано закiнчують, потвори, за якими треба бiгати темними коридорами, щоб в результатi бути вкушеним i перетворитись на одну з них. Скiльки разiв ми вже таке бачили? Хоча на сюжетi комп’ютерноi гри зi сценарieм особливо не розженешся, це зрозумiло. Автори навiть намагались дати двовимiрним персонажам якiсь особистi риси: один – наркоман, iнший – релiгiйний фанатик. Це не дуже допомогло. Але ж режисер Бартковяк вже встиг набити руку на бойовиках (“Ромео маe померти”, “З колиски в могилу”). Цього разу вiн явно почуваeться не в своiй стихii. Блукання коридорами марсiанськоi станцii, пiд час якого зникаe то один, то iнший боeць, швидко стомлюe. Не дуже вражають i спецефекти, чудовиська такого типажу з’являються на екранах мало не щороку, а найпотужнiшу зброю з гри героi застосовують усього два чи три рази.