1408

Перш за все слід висловити подяку працівникам кінотеатру за уважність до обслуговування репертуару, так би мовити. Я давно радив під час демонстрації фільмів жахів спускати на мотузці в зал скелета чи випускати побігати дівчинку в білому з довгим чорним волоссям – такі додаткові ефекти йдуть тільки на користь перегляду. Але встати під час однієї з напружених сцен ближче до фіналу (у на три чверті порожньому залі) поряд з кріслом і голосно зашелестіти кульком, збираючи пляшки з-під коли, – це теж непогано спрацьовує. Сцена, яка насправді була не такою вже й страшною, одразу отримала додаткові оберти.

Щодо самого фільму, то його великий плюс – те, що лякати нас цього разу намагаються не остогидлими зомбі, привидами та різними чортами. Стрічка пропонує трохи більш вишукані й розумні жахи – більшість з них пов’язані з самим героєм, його втратами і гріхами. Це дійсно спрацьовує краще, ніж десятки разів відпрацьовані прийоми, тому що жахи такого калібру легше, так би мовити, приміряти на себе: у всіх є свої скелети у шафі, і можна уявити, що відчуєш, якщо вони раптом оживуть і почнуть катувати тебе. З іншого боку, саме через те, що більшість кошмарів у номері 1408 швидше “інтелектуальні”, справжнього тваринного жаху жоден з них не викликає – обіцянка Кінга, що глядач спатиме з увімкненим світом, була сильним перебільшенням.

Справжній плюс цього фільму – акторство. [К’юсак->john-cusak] давно має репутацію людини, яка вміє обирати матеріал, і до ролі нещасного письменника у фільмі жахів він поставився не менш серйозно, ніж до будь-якого драматичного образу, який йому доводилось втілювати. У його грі є абсолютно вірогідна реакція цинічної людини на всі дива, якій їй доводиться пережити, є емоції і непідробна сила волі.

Якщо К’юсак тримає на собі фільм, то [Семюель Л. Джексон->samuel-l-jackson] отримав змогу блиснути, фактично, лише в одній сцені, хоча й великій. Він чесно видобув з ролі все, що міг, зробивши персонажа таємничим і в якійсь мірі зловісним.

Загалом це чергова добротна екранізація Кінга, яка, тим не менш, не дотягує до рівня найкращих адаптацій його творів – “Сяйва” та [“Мізері”->misery], героями яких, як не дивно, теж були письменники.