З часів “Жаги смерті” кінематографісти регулярно досліджували питання права громадянина на особисту помсту у відповідь на жорстоке насилля до нього чи його рідних. І не менш часто, ніж безжальні месники, на екрані з’являлись таємничі спільноти й організації, чия влада сягає мало не міфічного рівня, оскільки неможливо сказати напевно, хто до них належить, а хто – ні. На перетині цих двох тем побудовано сюжет “Голодного кролика”.
Питання самосуду цього разу не стоїть гостро – лише у плані вибору та відповідальності. Від головного героя вимагається лише погодитись – і все буде зроблено чужими руками, однак настане момент, коли розплачуватись за рішення буде саме він. Центральна ідея примушує згадати у першу чергу обмін вбивствами з “Незнайомців у потязі” Хічкока, однак у “Кролику” такий обмін, фактично, поставлено на конвеєр. Певна моральна двозначність фільму полягає у тому, що в ньому зовсім не засуджується самосуд як такий. Організація месників тут погана не тому, що без суду й слідства знищує людей, хай навіть добре відомих, затятих злочинців і збоченців, а тому, що її лідер Саймон, відчувши повну безкарність, почав вбивати вже не тільки негідників – тобто якби на його місці була людина мудріша, все йшло б як слід. У головного героя не спостерігається жодних докорів сумління на адресу того, кому він підписав смертний вирок: його головна проблема – те, що Саймон вимагає послугу у відповідь.
В цей момент стає очевидним, наскільки малоймовірною є можливість існування організації месників саме з таким підходом. Зі звичайної середньостатистичної людини зробити не те що вбивцю, а хоча б нишпорку, що слідкує за кимось, дуже нелегко. Бо вона, швидше за все, спробує втекти, позбувшись небажаних віднині покровителів, піде в поліцію або спробує попередити потенційну жертву. Всі ці варіанти розвитку подій у картині показані, тому виникає питання: якщо “кролики” стикаються з подібними проблемами щоразу, коли намагаються когось використати, то як вони взагалі можуть функціонувати? Набагато логічнішим було б залучення до подібної організації людей з відповідними якостями, таких, що звикли до ризику і пройшли мінімальну бойову підготовку. У героя [Кейджа->nicolas-cage] всього цього не спостерігається, і, здається, його переслідувачі теж цим похвалитися не можуть, інакше погоня виглядала б зовсім інакше.
Кейдж непогано впорався з головною роллю, але з його найкращими досягненнями її, звичайно ж, не порівняєш. Дружина у виконанні [Дженуарі Джонс->january-jones] цього разу є повноцінним персонажем, а не просто дамсель-ін-дістрес, а це рідкість для таких стрічок. [Гай Пірс->guy-pierce] переконливо зіграв Саймона, однак і для нього така роль – просто розминка.
Підсумок: середньостатистичний трилер, який не додає нічого нового до обраної теми, але який втримує на плаву рука міцного професіонала Дональдсона і який може зацікавити прихильників трьох основних виконавців.