Цей фільм – нащадок відразу двох кінематографічних традицій, тому й ставлення до нього може бути лише двозначним.
Ціна зради
Цей фільм – нащадок відразу двох кінематографічних традицій, тому й ставлення до нього може бути лише двозначним.
З одного боку це типова голлівудська казочка про «яппі в небезпеці». Не ходіть, шановні бухгалтери, бізнесмени й рекламщики в білих сорочках, підозрілими кварталами, не зупиняйтесь в дешевих мотелях – там на вас чекає жахливе й дике реальне життя, тобто кримінальники-шантажисти, які поб’ють вам пику, ще й гроші всі заберуть, а потім прийдуть до вас додому і почнуть вдавати вашого французького колегу. З такими тільки зв’яжись – не відв’яжешся. І було вже неодноразово щось з подібним сюжетом і жанром – скажімо, «Дика штучка» Джонатана Демме (з Джеффом Денієлсом, Мелані Гріффіт та Реєм Ліоттою) або взагалі такий жах, як «Іменинниця» з Кідман, Беном Чапліном і Касселем у майже тій самій ролі. В таких фільмах неодмінно буде нібито-фатальна-жінка, до якої в тій чи іншій мірі виникатиме симпатія незалежно від її дій (і хоч як би автори «Ціни зради» не намагались приховати її справжню роль, вона вираховується буквально з перших кадрів – не треба було запрошувати Касселя, бо аналогій з «Іменинницею» не уникнути). Будуть небезпеки і клопоти, пов’язані з законом, якого наш добропорядний яппі не може не боятися. Буде в міру брудний і злий злочинець, який, на відміну від нашого яппі, знає, куди бити і коли, – цим і пояснюється його перевага, і його буде побито, як тільки наш герой озброїться чимось важким.