Кiносезон-2005 був вельми багатим на образи справжнiх джентльменiв. Iх з’явилось на екранах аж двоe – мiстер Дарсi з черговоi екранiзацii роману Джейн Остiн i [Кiнг-Конг->king-kong] iз зоопарку Пiтера Джексона. Обидва шляхетнi суб’eкти – з тiei категорii, що зустрiчаeться тiльки в романах i кiно, але другий поводиться набагато природнiше.
Гордiсть та упередження
Кiносезон-2005 був вельми багатим на образи справжнiх джентльменiв. Iх з’явилось на екранах аж двоe – мiстер Дарсi з черговоi екранiзацii роману Джейн Остiн i Кiнг-Конг iз зоопарку Пiтера Джексона. Обидва шляхетнi суб’eкти – з тiei категорii, що зустрiчаeться тiльки в романах i кiно, але другий поводиться набагато природнiше.
На такi веселi роздуми наводить той факт, що краще за все автори екранiзацii класичного твору Остiн донесли до глядачiв саме гумор. Найцiкавiшими вийшли тi персонажi, якi, свiдомо чи нi, e носiями цього гумору – це i молода Найтлi, i досвiдчена Блетiн в ролi матусi, яка старанно робить посмiховисько з себе та всiei своei родини. Тому не дивно, що краще за iншi у фiльмi сприймаються саме гумористичнi сцени, наприклад, тi, якi змальовують побут Беннетiв. Щоправда, гумор значно осучаснили, щоб його було легше проковтнути сучаснiй публiцi.
Стосовно лiнii романтичноi… в тому виглядi, в якому ii подали цього разу, вiд порiвнянь з “Попелюшкою” вберегтись не вдалося – як i з кiлькома десятками мелодрам, iсторичних i не дуже. Стосунки мiж всiма героями вийшли бiльш спрощеними i, знову ж таки, осучасненими. Нiчого дивного – такий пiдхiд e бiльшим гарантом успiху, нiж спроба перенести на екран не завжди зрозумiлi устрiй, звичаi та стиль поведiнки людей iншоi епохи.