Місяць: Грудень 2006

Тема складних стосунків звіряток та їх двоногих сусідів по планеті, яку обрали для себе у цьому році усі без винятку студії, що займаються комп’ютерною анімацією, починає втомлювати.

Цього разу конфлікту у прямому значенні слова немає, але весела гуляща худоба не раз і не два дозволить собі дати хазяїну по голові і забезпечити йому та іншим неприємності різного ґатунку. Ідея подати світ домашніх тварин як людиноподібне суспільство дозволила її сценаристам збагатити стрічку десятком вдалих жартів (а авторам українського дубляжу – додати від себе не меншу кількість жартів власних), але саму по собі цю ідею назвати свіжою важко. Ми вже спостерігали таке у різних варіантах світів лісового та підводного.

Найбільше цей фільм нагадує спробу людини середнього шкільного віку вигадати власний маленький міф. Причому йдеться не про вундеркінда, який запропонує щось свіже і нове, а про типового споживача голлівудської масової продукції, чия фантазія підживлюється виключно цією самою продукцією.

Що робить ця людина? Вона згадує фільми, які бачила, і будує на базі їх сюжетів власний, довільно комбінуючи шматки звідси і звідти. Перше кіно, яке вона бачила, – “Зоряні війни”, мається на увазі найперший фільм, який зняли у 1977-му. Звідти і легенди про славних лицарів, які охороняли спокій у кращі часи, і чорний зрадник, що продав душу за владу, і юна “нова надія”, і старий, який насправді лицар і який має навчити цю “надію” розуму і битися мечем, і дівчина, яку захопили у полон злі сили і яку треба йти рятувати всупереч здоровому глузду і т. д. В “Ерагоні” взагалі важко знайти сюжетний поворот, який б не римувався тим чи іншим чином з лукасівським міфом. Звичайно, не Лукас ці повороти і архетипи вигадав, у них чимале підґрунтя у міфах різних народів, але він звів їх у схему, якої автори “Ерагона” дуже старанно дотримуються – якби дію не перекинули з галактичного королівства до королівства земного казкового, можна було б взагалі назвати це плагіатом.

Цей фільм можна або впустити у себе і відчути, або не впустити – і нудитися, по суті, в безсюжетному плині кадрів. Для прихильників динамічного кіно „Острів” і справді може виявитися розтягнутим і пустим, оскільки фільм побудований скоріше на внутрішній дії, на розгортанні ідей. Потік думок, що виникають у глядача, занурення в ідейний зміст картини, – внутрішня динаміка фільму передається саме так.

Режисер подає глядачу нелегкий матеріал: перед нами лише епізоди з життя юродивого монаха Олексія, який пізнав гріх убивства і довгі роки спокути. Власне, глядач стає свідком тільки переломного моменту (убивство) у житті Олексія і останніх його днів, крізь які розкривається суть його переродження й входження в інше життя. Це, а також алегоричність, притчевість, наближує картину до давнього жанру “житія”, однак у якомусь новому сенсі – адже, на відміну від літературних святих чудотворців, Олексій такий реальний (чи, можливо, близький?).