Людина, якоi не було

Людина, якоi не було (The Man Who Wasn’t There / Человек, которого не было). США, 2001. Режисер Джоел Коен. У ролях: Бiллi Боб Торнтон, Франсес Макдорманд, Майкл Бадалукко, Кетрiн Боровiц, Джеймс Гандолфiнi, Тонi Шелхауб.

ENTER-фiльм, субота 9 липня, 18.25

Дiя стрiчки вiдбуваeться у 40-х роках. Мовчазний перукар Ед Крейн розчарований тихим iснуванням у провiнцiйному мiстечку. Одного дня мрii героя про iнше життя набувають реальних обрисiв: його захоплюe iдея випадкового знайомого розбагатiти за допомогою сухих хiмчисток. Вiдтепер основна мета Крейна – знайти грошi для бiзнесу…

Людина, якоi не було (The Man Who Wasn’t There / Человек, которого не было). США, 2001. Режисер Джоел Коен. У ролях: Бiллi Боб Торнтон, Франсес Макдорманд, Майкл Бадалукко, Кетрiн Боровiц, Джеймс Гандолфiнi, Тонi Шелхауб.

ENTER-фiльм, субота 9 липня, 18.25

Дiя стрiчки вiдбуваeться у 40-х роках. Мовчазний перукар Ед Крейн розчарований тихим iснуванням у провiнцiйному мiстечку. Одного дня мрii героя про iнше життя набувають реальних обрисiв: його захоплюe iдея випадкового знайомого розбагатiти за допомогою сухих хiмчисток. Вiдтепер основна мета Крейна – знайти грошi для бiзнесу…

Жанр “чорного фiльму” давно цiкавить братiв Коенiв: вони вже зверталися до нього у своiх чудових картинах “Просто, як кров” (1983) та “Перевал Мiллера” (1990). Цього разу вони запропонували надзвичайно витончену варiацiю на улюблену тему, знявши стрiчку у чорно-бiлiй гамi i детально вiдтворивши характернi ситуацii, персонажiв та атмосферу класичних гостросюжетних картин 40-х. Однак Коени, як справжнi постмодернiсти, знову зумiли зберегти iронiчну дистанцiю мiж досконалою стилiзацieю i власним вiдношенням до зображуваних подiй, примусивши типовi атрибути жанру грати за новими правилами.

З роллю Еда Крейна блискуче впорався вiдомий актор, письменник та режисер Торнтон (“Вiдточене лезо”, “Бандити”). Про спiвпрацю з Коенами вiн розповiдаe наступне: “Шiсть рокiв тому нас познайомив спiльний друг, продюсер Джим Джекс. Джоел Коен вiдразу пообiцяв, що напише для мене роль. Минуло кiлька рокiв, i вiн раптом подзвонив i сказав: “Хочеш зiграти перукаря, котрий збираeться шантажувати коханця своei дружини, щоб отримати грошi на вiдкриття хiмчистки?” Я погодився, не роздумуючи, хоча з його слiв чомусь зробив висновок, що роль буде невеликою. Але потiм прочитав сценарiй i побачив, що роль e головною”. Торнтон, якому Коени дозволили самостiйно вигадати зовнiшнiсть його персонажа, орieнтувався на легендарних зiрок “чорних фiльмiв”: “Мене надихав Хамфрi Богарт i недопалок, що завжди висiв у нього на губi. У Реймонда Берра я позичив напiвсиве волосся, у Фреда Макмюррея в “Подвiйнiй страховцi” – залiзну незворушнiсть у будь-якiй ситуацii. У Монтгомерi Клiфта намагався взяти його вмiння грати внутрiшнe життя”. З-помiж решти виконавцiв особливо вирiзняються Гандолфiнi та Шелхауб.

“Людина, якоi не було”, бюджет якоi становив 20 млн. доларiв, зiбрала у прокатi США лише 6 мiльйонiв (втiм, стрiчки Коенiв нiколи не належали до фаворитiв публiки). Натомiсть журi фестивалю у Каннi присудило братам-кiнематографiстам черговий приз за найкращу режисуру (“Ми вже стали частиною каннськоi декорацii”, – жартували Коени). Американськi критики також високо оцiнили фiльм: Нацiональна рада кiнорецензентiв зарахувала його до десяти найкращих картин року, а Торнтона нагородила премieю за виконання чоловiчоi ролi.

Малюк-каратист-2

Малюк-каратист-2 (The Karate Kid Part II / Малыш-каратист-2). США, 1986. Реж. Джон Евiлдсен. У ролях: Ральф Маккiо, Норiукi “Пат” Морiта, Нобу Маккартi, Деннi Камекона, Темлiн Томiта, Мартiн Коув.

ICTV, субота 9 липня, 14.20

Продовження популярноi пригодницькоi мелодрами. Юний каратист Денieл Ларуссо (Маккiо) та його вчитель Мiягi (Морiта) iдуть в Японiю, де помираe батько Мiягi. Там героям доводиться зiткнутися зi старим ворогом Мiягi та його племiнником. Звичайно, усе закiнчиться добре, а Денieл переможе пiдлого племiнника у фiнальному двобоi… Касовi збори цього невибагливого сентиментального фiльму у США були ще бiльшими, нiж першоi частини.

Малюк-каратист-2 (The Karate Kid Part II / Малыш-каратист-2). США, 1986. Реж. Джон Евiлдсен. У ролях: Ральф Маккiо, Норiукi “Пат” Морiта, Нобу Маккартi, Деннi Камекона, Темлiн Томiта, Мартiн Коув.

ICTV, субота 9 липня, 14.20

Продовження популярноi пригодницькоi мелодрами. Юний каратист Денieл Ларуссо (Маккiо) та його вчитель Мiягi (Морiта) iдуть в Японiю, де помираe батько Мiягi. Там героям доводиться зiткнутися зi старим ворогом Мiягi та його племiнником. Звичайно, усе закiнчиться добре, а Денieл переможе пiдлого племiнника у фiнальному двобоi… Касовi збори цього невибагливого сентиментального фiльму у США були ще бiльшими, нiж першоi частини.

Невловимий

Дуже вродлива жiнка сiдаe поряд з самотнiм 38-рiчнiм чоловiком в потязi, поводиться так, нiби вони вже знайомi, провокуe i зачаровуe його, а потiм пропонуe провести разом вихiднi. Чому? “Бо ви чоловiк мого типу”. Такi слова завжди провiщують щось життeрадiсне й оптимiстичне. Майже як у Хiчкока в “Несамовитостi”: “Ви жiнка мого типу”. Це казав манiяк, який душив дiвчат краваткою.

Класичний комедiйний сюжет “кiлер чи шпигун мимоволi” в “Невловимому” (i хто з прокатникiв вирiшив, що така назва виразнiша за оригiнальну – “Ентонi Циммер”?) обiгруeться цiлком серйозно, в жанрi трилера з хiчкокiвськими мотивами (маленька людина стаe мiшенню одночасно злочинного угрупування i системи влади) i з чималою домiшкою мелодрами. E два несподiванi (принаймнi вони замислювались як несподiванi) сюжетнi ходи (один в другiй половинi картини, iнший ближче до фiналу), якi примушують поглянути на попереднi подii iншими очима. Якщо дiйсно переглянути стрiчку вдруге, вже очима людини знаючоi, помiтнi деякi прорахунки в логiцi. Докладнiше на цю тему говорити не слiд, бо це неодмiнно приведе до розкриття цих самих спойлерiв. Мiнус, хоча й не суттeвий, – навряд чи хтось буде переглядати це вдруге.

Дуже вродлива жiнка сiдаe поряд з самотнiм 38-рiчнiм чоловiком в потязi, поводиться так, нiби вони вже знайомi, провокуe i зачаровуe його, а потiм пропонуe провести разом вихiднi. Чому? “Бо ви чоловiк мого типу”. Такi слова завжди провiщують щось життeрадiсне й оптимiстичне. Майже як у Хiчкока в “Несамовитостi”: “Ви жiнка мого типу”. Це казав манiяк, який душив дiвчат краваткою.

Класичний комедiйний сюжет “кiлер чи шпигун мимоволi” в “Невловимому” (i хто з прокатникiв вирiшив, що така назва виразнiша за оригiнальну – “Ентонi Циммер”?) обiгруeться цiлком серйозно, в жанрi трилера з хiчкокiвськими мотивами (маленька людина стаe мiшенню одночасно злочинного угрупування i системи влади) i з чималою домiшкою мелодрами. E два несподiванi (принаймнi вони замислювались як несподiванi) сюжетнi ходи (один в другiй половинi картини, iнший ближче до фiналу), якi примушують поглянути на попереднi подii iншими очима. Якщо дiйсно переглянути стрiчку вдруге, вже очима людини знаючоi, помiтнi деякi прорахунки в логiцi. Докладнiше на цю тему говорити не слiд, бо це неодмiнно приведе до розкриття цих самих спойлерiв. Мiнус, хоча й не суттeвий, – навряд чи хтось буде переглядати це вдруге.

Фiльм зовсiм не поганий – крiм двох несподiваних ходiв, у ньому e неабияка екранна алхiмiя мiж головними героями, часом погонi, часом напруга, Ольбрихський в ролi росiйського мафiозi, який принципово розмовляe англiйською (персонаж маe достатньо екранного часу, щоб створити iлюзiю загрози, i замало екранного часу, щоб почати дратувати). Однак часом вiдчуття затягненостi все таки виникаe, особливо у першiй половинi. Не розраховуйте на супервидовище – цей фiльм буде так само сприйматись i з малого екрану. Небагато погонь i стрiлянини, увага до почуттiв персонажiв – все це нагадуe поляри попереднiх десятирiч, i це навiть створюe певний старомодний шарм.

Стосовно акторства… знову ж таки важко говорити, не розкриваючи тi клятi спойлери. Обмежусь коротким комплiментом. Свого часу, коли обговорювали екранiзацiю “Десяти маленьких негрiв” Говорухiна, виникали претензii до актора, що грав роль вбивцi, який показуe свою справжню натуру лише у фiналi, – мовляв, по його грi можна зрозумiти, хто цей персонаж насправдi. Така проблема iнодi виникаe – актор знаe все про свого персонажа пiд час роботи над роллю, а йому треба у кожнiй сценi враховувати, скiльки знаe на даний момент глядач, якими очима вiн на героя дивиться, щоб не показати правду ранiше, нiж треба. В “Невловимому” такоi проблеми немаe – жоден з акторiв не лiзе перед батьком в пекло.

Багрянi рiки-2: Янголи Апокалiпсису

Багрянi рiки-2: Янголи Апокалiпсису (Les Rivieres pourpres 2: Les anges de l’apocalypse / Багровые реки-2: Ангелы Апокалипсиса). Францiя-Iталiя-Великобританiя, 2004. Режисер Олiв’e Даан. У ролях: Жан Рено, Бенуа Мажимель, Камiль Натта, Джоннi Холлiдей, Крiстофер Лi, Габрiель Лазур.

ICTV, п’ятниця 8 липня, 23.55

Нова справа, яку мають розслiдувати досвiдчений полiцейський Нiман (Рено) та його молодий напарник (Мажимель), – низка жорстоких вбивств, скоeних надзвичайно сильними i абсолютно невразливими ченцями. Насправдi за цими злочинами стоiть таeмна органiзацiя на чолi з колишнiм нацистом (Лi), котрий шукаe цiнну християнську релiквiю… Чергова спроба французьких кiнематографiстiв побити Голлiвуд його ж власною зброeю, досягнувши успiху в одному з фiрмових жанрiв “фабрики мрiй” – кривавому трилерi про розслiдування серiйних вбивств. Не дивно, що сценаристом картини став Люк Бессон, який неодноразово намагався змагатись з американськими майстрами видовищного кiно (iнодi навiть вдало). Матьe Кассовiца змiнив Даан, Венсана Касселя – Мажимель, однак формула “Багряних рiк” залишилась тieю самою, що й у першiй стрiчцi: моторошнi кадри з жертвами а-ля “Сiм” Дейвiда Фiнчера, гнiтюча атмосфера, трохи чортiвнi i незворушний Рено. Тiльки вдруге усе це видаeться надто штучним, закручений Бессоном сюжет нагадуe мало не комiкс, “апокалiптичнi” злочини викликають швидше смiх, а не жах. В результатi замiсть якiсного трилера вийшла сумiш “Червоного Дракона”, “Iндiани Джонса” та найгiрших серiй “Секретних матерiалiв”.

Багрянi рiки-2: Янголи Апокалiпсису (Les Rivieres pourpres 2: Les anges de l’apocalypse / Багровые реки-2: Ангелы Апокалипсиса). Францiя-Iталiя-Великобританiя, 2004. Режисер Олiв’e Даан. У ролях: Жан Рено, Бенуа Мажимель, Камiль Натта, Джоннi Холлiдей, Крiстофер Лi, Габрiель Лазур.

ICTV, п’ятниця 8 липня, 23.55

Нова справа, яку мають розслiдувати досвiдчений полiцейський Нiман (Рено) та його молодий напарник (Мажимель), – низка жорстоких вбивств, скоeних надзвичайно сильними i абсолютно невразливими ченцями. Насправдi за цими злочинами стоiть таeмна органiзацiя на чолi з колишнiм нацистом (Лi), котрий шукаe цiнну християнську релiквiю… Чергова спроба французьких кiнематографiстiв побити Голлiвуд його ж власною зброeю, досягнувши успiху в одному з фiрмових жанрiв “фабрики мрiй” – кривавому трилерi про розслiдування серiйних вбивств. Не дивно, що сценаристом картини став Люк Бессон, який неодноразово намагався змагатись з американськими майстрами видовищного кiно (iнодi навiть вдало). Матьe Кассовiца змiнив Даан, Венсана Касселя – Мажимель, однак формула “Багряних рiк” залишилась тieю самою, що й у першiй стрiчцi: моторошнi кадри з жертвами а-ля “Сiм” Дейвiда Фiнчера, гнiтюча атмосфера, трохи чортiвнi i незворушний Рено. Тiльки вдруге усе це видаeться надто штучним, закручений Бессоном сюжет нагадуe мало не комiкс, “апокалiптичнi” злочини викликають швидше смiх, а не жах. В результатi замiсть якiсного трилера вийшла сумiш “Червоного Дракона”, “Iндiани Джонса” та найгiрших серiй “Секретних матерiалiв”.

Невловимий

Невловимий (Anthony Zimmer / Неуловимый). Бойовик / мелодрама. Францiя, 2005. Режисер Жером Саль. У ролях: Iван Атталь, Софi Марсо, Самi Фрей, Данiель Ольбрихський, Жиль Лелуш, Самiр Гесмi, Арно Дюлерi.

Iнтерпол переслiдуe невловимого шахрая Ентонi Циммера, який спецiалiзуeться на вiдмиваннi грошей для росiйськоi мафii. Нещодавно Циммер зробив пластичну операцiю, яка повнiстю змiнила його зовнiшнiсть. Eдина ниточка, яка залишилась у охоронцiв закону, – коханка Ентонi, К’яра. Красуня розумie, що за нею стежитимуть, i напоказ заводить роман з Франсуа, випадковим знайомим, який того ж вiку i росту, що й Циммер. Для спецслужб i мафii цього вистачаe, щоб розпочати полювання на “Циммера”…

Невловимий (Anthony Zimmer / Неуловимый). Бойовик / мелодрама. Францiя, 2005. Режисер Жером Саль. У ролях: Iван Атталь, Софi Марсо, Самi Фрей, Данiель Ольбрихський, Жиль Лелуш, Самiр Гесмi, Арно Дюлерi.

Iнтерпол переслiдуe невловимого шахрая Ентонi Циммера, який спецiалiзуeться на вiдмиваннi грошей для росiйськоi мафii. Нещодавно Циммер зробив пластичну операцiю, яка повнiстю змiнила його зовнiшнiсть. Eдина ниточка, яка залишилась у охоронцiв закону, – коханка Ентонi, К’яра. Красуня розумie, що за нею стежитимуть, i напоказ заводить роман з Франсуа, випадковим знайомим, який того ж вiку i росту, що й Циммер. Для спецслужб i мафii цього вистачаe, щоб розпочати полювання на “Циммера”…

Цей фiльм e другою роботою Жерома Саля (“День милосердя”). Вiн бiльше вiдомий як сценарист, бо працював у цiй якостi з 1997 р., написавши сценарii до 6 картин. Сценарiй до “Невловимого” (справжня назва – “Ентонi Циммер”) Саль теж написав сам. Головну чоловiчу роль виконав Атталь, який у Францii за популярнiстю не поступаeться Жерару Депардьe i Данiелю Отею (на його рахунку понад 30 повнометражних стрiчок). Ольбрихський зiграв головного росiйського мафiозi на прiзвище Носаeв. Частина дii фiльму вiдбуваeться у Каннах, в готелi Carlton, де пiд час фестивалю зупиняються зiрки першоi величини, а також в Нiццi, в iншому “кiнематографiчному” готелi Negresco. Зйомки також проходили в Парижi, на островi Iбiца i в швидкiсному потязi лiнii Париж-Нiцца. Франко-бельгiйська прем’eра стрiчки вiдбулась 27 квiтня 2005 р.

Снайпер

Снайпер (Sniper / Снайпер). США, 1992. Режисер Луiс Льоса. У ролях: Том Беренджер, Бiллi Зейн, Ейден Янг, Дж. Т. Волш, Кен Редлi.

Новий канал, четвер 7 липня, 21.25

Досвiдченому снайперу (Беренджер) дають в напарники молодого спiвробiтника спецслужб, якому високу оцiнку начальства принiс простий випадок. Разом iх посилають в панамськi джунглi вбити боса наркомафii. На мiсцi напарники з’ясовують, хто з них чого вартий, i завдання опиняeться пiд загрозою зриву… Пересiчний бойовик, де e одна бiльш-менш пам’ятна сцена – дуель снайперiв. Режисер Льоса нiколи не пiднiмався в Голлiвудi над посереднiм рiвнем, але iншi його роботи (“Спецiалiст”, “Анаконда”) хоча б трохи цiкавiшi.

Снайпер (Sniper / Снайпер). США, 1992. Режисер Луiс Льоса. У ролях: Том Беренджер, Бiллi Зейн, Ейден Янг, Дж. Т. Волш, Кен Редлi.

Новий канал, четвер 7 липня, 21.25

Досвiдченому снайперу (Беренджер) дають в напарники молодого спiвробiтника спецслужб, якому високу оцiнку начальства принiс простий випадок. Разом iх посилають в панамськi джунглi вбити боса наркомафii. На мiсцi напарники з’ясовують, хто з них чого вартий, i завдання опиняeться пiд загрозою зриву… Пересiчний бойовик, де e одна бiльш-менш пам’ятна сцена – дуель снайперiв. Режисер Льоса нiколи не пiднiмався в Голлiвудi над посереднiм рiвнем, але iншi його роботи (“Спецiалiст”, “Анаконда”) хоча б трохи цiкавiшi.

Нiч у барi Маккула

Нiч у барi Маккула (One Night at McCool’s Ночь в баре Маккула). США, 2001. Режисер Харолд Цварт. У ролях: Лiв Тайлер, Метт Дiллон, Джон Гудмен, Пол Райзер, Майкл Даглас.

ICTV, четвер 7 липня, 21.00

Щойно з’явившись у маленькому провiнцiйному мiстечку, вродлива Джуел (Тайлер) зводить з розуму трьох мiсцевих жителiв – бармена (Дiллон), адвоката (Райзер) та полiсмена (Гудмен). На недоумкуватих залицяльникiв чекають чималi неприeмностi, оскiльки з усiх можливих шляхiв збагачення легковажна красуня звикла обирати незаконнi… Спокiйне i передбачуване (на перший погляд) життя “глибинки” США, що приховуe темнi пристрастi та моторошнi злочини, неодноразово дослiджували талановитi кiнематографiсти – вiд Лiнча (“Твiн Пiкс”) до Олтмена (“Спадок Кукi”). Цього разу тема зацiкавила голландця Цварта, котрий при пiдтримцi Дагласа (знаменитий актор виступив продюсером картини i навiть зiграв невелику роль кiлера) зняв в’iдливо-сатиричну стрiчку про неприeмнi особливостi нацiонального характеру. 24-рiчна Тайлер (“Армагеддон”) легко i невимушено перевтiлилась в “об’eкт нестримного бажання”, а троe виконавцiв чоловiчих ролей створили дотепний колективний портрет американського обивателя.

Нiч у барi Маккула (One Night at McCool’s / Ночь в баре Маккула). США, 2001. Режисер Харолд Цварт. У ролях: Лiв Тайлер, Метт Дiллон, Джон Гудмен, Пол Райзер, Майкл Даглас.

ICTV, четвер 7 липня, 21.00

Щойно з’явившись у маленькому провiнцiйному мiстечку, вродлива Джуел (Тайлер) зводить з розуму трьох мiсцевих жителiв – бармена (Дiллон), адвоката (Райзер) та полiсмена (Гудмен). На недоумкуватих залицяльникiв чекають чималi неприeмностi, оскiльки з усiх можливих шляхiв збагачення легковажна красуня звикла обирати незаконнi… Спокiйне i передбачуване (на перший погляд) життя “глибинки” США, що приховуe темнi пристрастi та моторошнi злочини, неодноразово дослiджували талановитi кiнематографiсти – вiд Лiнча (“Твiн Пiкс”) до Олтмена (“Спадок Кукi”). Цього разу тема зацiкавила голландця Цварта, котрий при пiдтримцi Дагласа (знаменитий актор виступив продюсером картини i навiть зiграв невелику роль кiлера) зняв в’iдливо-сатиричну стрiчку про неприeмнi особливостi нацiонального характеру. 24-рiчна Тайлер (“Армагеддон”) легко i невимушено перевтiлилась в “об’eкт нестримного бажання”, а троe виконавцiв чоловiчих ролей створили дотепний колективний портрет американського обивателя.

Ештон Катчер

Крiстофер Ештон Катчер народився 7 лютого 1974 р. в Кедар-Рапiдсi (штат Айова). У нього e брат-близнюк Майкл, який народився на п’ять хвилин пiзнiше нього, i старша сестра Таша. Коли йому було 13, батьки вирiшили розлучитись, i тато Ештона, зiбравши речi, перебрався в iнше мiсто. Два роки по тому мати знову вийшла замiж i переiхала з дiтьми та новим чоловiком на невелику ферму Хомстед у штатi Айова. Перспектива стати фермером Ештона не влаштовувала, i вiдразу ж пiсля закiнчення школи вiн вирушив шукати щастя у мiстi. Спочатку вiн досить успiшно займався спортом (брав участь у змаганнях з боротьби), потiм грав другорядну роль у мюзиклi “Принцеса, що плаче, та золотий гусак” i роль тата Ворбукса в “Еннi”. Зрозумiвши, що таким способом багато не заробиш, Катчер вступив до унiверситету для вивчення перспективного напряму бiохiмiчних розробок.
На першому курсi унiверситету старшокурсники привели Ештона в спортзал для посвяченя у члени братства “Дельта”, примусили роздягнутись, прив’язали до волейбольноi сiтки i пiшли. Катчер з нетерпiнням чекав, коли закiнчиться випробовування, однак тут в зал одна за одною почали заходити дiвчата – там саме повинне було початись тренування жiночоi волейбольноi команди. З того часу Катчер обожнюe розiграшi.

Крiстофер Ештон Катчер народився 7 лютого 1974 р. в Кедар-Рапiдсi (штат Айова). У нього e брат-близнюк Майкл, який народився на п’ять хвилин пiзнiше нього, i старша сестра Таша. Коли йому було 13, батьки вирiшили розлучитись, i тато Ештона, зiбравши речi, перебрався в iнше мiсто. Два роки по тому мати знову вийшла замiж i переiхала з дiтьми та новим чоловiком на невелику ферму Хомстед у штатi Айова. Перспектива стати фермером Ештона не влаштовувала, i вiдразу ж пiсля закiнчення школи вiн вирушив шукати щастя у мiстi. Спочатку вiн досить успiшно займався спортом (брав участь у змаганнях з боротьби), потiм грав другорядну роль у мюзиклi “Принцеса, що плаче, та золотий гусак” i роль тата Ворбукса в “Еннi”. Зрозумiвши, що таким способом багато не заробиш, Катчер вступив до унiверситету для вивчення перспективного напряму бiохiмiчних розробок.

На першому курсi унiверситету старшокурсники привели Ештона в спортзал для посвяченя у члени братства “Дельта”, примусили роздягнутись, прив’язали до волейбольноi сiтки i пiшли. Катчер з нетерпiнням чекав, коли закiнчиться випробовування, однак тут в зал одна за одною почали заходити дiвчата – там саме повинне було початись тренування жiночоi волейбольноi команди. З того часу Катчер обожнюe розiграшi.

Для того, щоб оплачувати навчання, Ештону доводилось пiдмiтати пiдлогу на заводi за 12 доларiв. Йому навiть доводилось сдавати кров, коли не вистачало грошей. Однак стати першокласним спецiалiстом у галузi бiохiмii йому не судилося: одного дня хлопця помiтили в барi представники модельного агентства, i вже наступного дня Катчеру подзвонили з Нью-Йорка. Перед ним вiдкрились дверi офiсiв таких вiдомих модельeрiв, як Джаннi Версаче, Кельвiн Кляйн, Томмi Хiлфiгер. Через кiлька мiсяцiв Ештон вже посмiхався з обкладинок журналiв мод. Наступним кроком до слави стало телебачення: глядачi запам’ятали Катчера завдяки ролi у серiалi “Шоу 70-х рокiв”. Пiд час одного зi своiх перших iнтерв’ю молодий актор збрехав, що народився 7 лютого 1978 р., проте журналiсти швидко з’ясували правду.

Ештон дебютував у кiно у 1999 р. у картинi “Незабаром буде”. У 2000 р. Катчер з’явився на екранах у фiльмах “Азартнi iгри” та “Спускаючись до тебе”, а наступного року був номiнований на премiю “MTV Movie Award” за роль у популярнiй молодiжнiй комедii “Де моя тачка, чувак?”. Ештон також став ведучим шоу “Пiдстава” на каналi MTV; цю свою роботу вiн коментуe так: “Ми просто показуeмо зiркам, як легко можна втратити розкiш, за якою вони iнодi просто божеволiють. Щоб не забували, що в першу чергу вони звичайнi люди, а лише потiм зiрки”.

У вестернi “Техаськi рейнджери” (2001) актор зiграв молодого ковбоя, а у 2003 р. вийшли вiдразу три комедii за його участю – “Молодята”, “Дочка мого боса” i “Гуртом дешевше”. Щоправда, за гру у цих стрiчках Катчера висунули на здобуття “Золотоi малини”, але актор навiть зрадiв: найкраща реклама – це антиреклама. У 2003 р. вiн зайняв третe мiсце у десятцi найсексуальнiших чоловiкiв, складенiй журналом People.

Наступна робота Ештона змусила критикiв писати про те, що вчорашнiй комедiант не позбавлений справжнього драматичного таланту: у фантастичному трилерi “Ефект метелика” (2004) герой Катчера вiдкриваe у собi здатнiсть, подорожуючи подумки у минуле, змiнювати власну долю. “Працювати над цим фiльмом було дiйсно цiкаво, – розповiдаe Ештон. – Я вперше грав характер – молодий чоловiк з жахливим минулим”. Пiсля цього актор повернувся до комедiйного жанру (“Бiльше, нiж кохання”, “Вгадай хто?”). Цiкаво, що саме Катчера студiя “Ворнер Бразерс” хотiла бачити в головнiй ролi у новому фiльмi про Бетмена, однак режисер Крiстофер Нолан вирiшив, що це занадто несерйозний кандидат.

Що ж стосуeться особистого життя Катчера, то його подробицi майже весь час потрапляли на першi сторiнки вiдповiдних газет. Ештон крутив романи з моделлю i актрисою Дженуарi Джонс, з Ешлi Скотт, Брiттанi Мерфi, а про його стосунки з Демi Мур в Голлiвудi не плiткував тiльки лiнивий.

Жандарм iз Сан-Тропе

Жандарм iз Сан-Тропе (Le gendarme de Saint-Tropez / Жандарм из Сен-Тропе). Францiя, 1964. Режисер Жан Жиро. У ролях: Луi Де Фюнес, Жан Лефевр, Мiшель Галабру, Крiстiан Марен, Женев’eва Гра.

СТБ, середа 6 липня, 19.55

Недоумкуватий жандарм Людовик Крюшо (Де Фюнес) разом iз донькою переiздить з провiнцii до курортного мiстечка Сан-Тропе. Його надто старанне вiдношення до своiх обов’язкiв спочатку дивуe i лякаe навiть начальника (Галабру). Але саме Крюшо органiзовуe вдале полювання на нудистiв. Однак пiзнiше жандарм виявляeться випадково вплутаним у викрадення цiнноi картини… Невибаглива стрiчка, яка тим не менш свого часу користувалась успiхом у Францii та в усьому свiтi i принесла популярнiсть чудовому комiку Луi Де Фюнесу. Сподобаeться любителям старомодних французьких комедiй, комусь iншому – навряд чи.

Жандарм iз Сан-Тропе (Le gendarme de Saint-Tropez / Жандарм из Сен-Тропе). Францiя, 1964. Режисер Жан Жиро. У ролях: Луi Де Фюнес, Жан Лефевр, Мiшель Галабру, Крiстiан Марен, Женев’eва Гра.

СТБ, середа 6 липня, 19.55

Недоумкуватий жандарм Людовик Крюшо (Де Фюнес) разом iз донькою переiздить з провiнцii до курортного мiстечка Сан-Тропе. Його надто старанне вiдношення до своiх обов’язкiв спочатку дивуe i лякаe навiть начальника (Галабру). Але саме Крюшо органiзовуe вдале полювання на нудистiв. Однак пiзнiше жандарм виявляeться випадково вплутаним у викрадення цiнноi картини… Невибаглива стрiчка, яка тим не менш свого часу користувалась успiхом у Францii та в усьому свiтi i принесла популярнiсть чудовому комiку Луi Де Фюнесу. Сподобаeться любителям старомодних французьких комедiй, комусь iншому – навряд чи.

Розборки у стилi кунг-фу

Головний майстер шаолiньського футболу Стiвен Чоу у перших же кадрах своei новоi картини красномовно даe зрозумiти, що цього разу нiякого футболу не буде, роздавивши м’яч перед очима переляканих дiтлахiв. Цього разу його тема набагато бiльш китайська – це, власне, кунг-фу, точнiше, стрiчки про нього, традицii цього жанру i його найлегендарнiшi представники.

Чоу не дають спати лаври комедiанта-бiйця Джекi Чана, i в певному сенсi його можна вважати наступником цiei зараз вже скорiше голлiвудськоi зiрки. Обоe вони, знiмаючи фiльми, перебувають пiд сильним впливом “нiмоi комiчноi”, фiльмiв Бастера Кiтона та Гарольда Ллойда (у деяких роботах Чана можна взагалi знайти прямi цитати з чорно-бiлих комедiй 20-х рокiв минулого столiття). Крiм цього, Чоу вiддаe данину ще й iншiй культурнiй традицii – “Лунi Тунз”, “божевiльним” анiмацiям вiд “Ворнер Бразерс” (про Багса Баннi, Койота тощо). В “Розбiрках” e короткий епiзод, вирiшений саме в такiй “мультиплiкацiйнiй” стилiстицi. Однак Чан завжди пiдкреслював, що у своiх картинах всi трюки виконуe сам, навiть в Голлiвудi, хоча там це, скорiше за все, не зовсiм так. А Чоу знiмаe демонстративно “фентезiйну” феeрiю, де героi лiтають за хмари, застосовуючи весь спектр технiчних можливостей сучасного видовищного кiно.

Головний майстер шаолiньського футболу Стiвен Чоу у перших же кадрах своei новоi картини красномовно даe зрозумiти, що цього разу нiякого футболу не буде, роздавивши м’яч перед очима переляканих дiтлахiв. Цього разу його тема набагато бiльш китайська – це, власне, кунг-фу, точнiше, стрiчки про нього, традицii цього жанру i його найлегендарнiшi представники.

Чоу не дають спати лаври комедiанта-бiйця Джекi Чана, i в певному сенсi його можна вважати наступником цiei зараз вже скорiше голлiвудськоi зiрки. Обоe вони, знiмаючи фiльми, перебувають пiд сильним впливом “нiмоi комiчноi”, фiльмiв Бастера Кiтона та Гарольда Ллойда (у деяких роботах Чана можна взагалi знайти прямi цитати з чорно-бiлих комедiй 20-х рокiв минулого столiття). Крiм цього, Чоу вiддаe данину ще й iншiй культурнiй традицii – “Лунi Тунз”, “божевiльним” анiмацiям вiд “Ворнер Бразерс” (про Багса Баннi, Койота тощо). В “Розбiрках” e короткий епiзод, вирiшений саме в такiй “мультиплiкацiйнiй” стилiстицi. Однак Чан завжди пiдкреслював, що у своiх картинах всi трюки виконуe сам, навiть в Голлiвудi, хоча там це, скорiше за все, не зовсiм так. А Чоу знiмаe демонстративно “фентезiйну” феeрiю, де героi лiтають за хмари, застосовуючи весь спектр технiчних можливостей сучасного видовищного кiно.

“Розборки в стилi кунг-фу” можна назвати пародieю, хоча це не зовсiм те, до чого звикли прихильники стрiчок, скажiмо, Мела Брукса або Джима Абрахамса та братiв Цукерiв. Жартують у фiльмi весь час, об’eкти пародii майже завжди очевиднi, але тут немаe певного анархiстського духу, яким були наповненi кращi американськi пародii 80-х. У Чоу вiдчутна мало не повага до об’eктiв пародii, яка не дозволяe йому зайти у жартах достатньо далеко, тодi як для Брукса чи Цукерiв це нiколи не було проблемою. Коли наприкiнцi стрiчки герой в одязi Брюса Лi з безсмертноi класики “Вихiд Дракона”, точно наслiдуючи усi жести й гримаси великого майстра, починаe розправлятися з сотнями ворогiв, ми не бачимо хлопця, який глузуe з Брюса Лi. Ми бачимо хлопця, який хоче стати Брюсом Лi, хоча б на кiлька хвилин. I такий пiдхiд можна зарахувати одночасно як до недолiкiв, так i до достоiнств картини – все залежить вiд того, як ставиться до об’eктiв пародii сам глядач. Адже хтось вважаe стрiчки Брюса Лi класикою в своeму жанрi, яку не можна не поважати, а для когось це така ж примiтивна “махалiвка”, як i всi iншi.

Що стосуeться численних сутичок, то вони задовольнять тих, хто, по-перше, змириться з iх пародiйнiстю, а по-друге, не нарiкатиме на iх пiдкреслену антиреалiстичнiсть. У фiналi Чоу взагалi намагаeться перевершити останнiй двобiй Нео з агентом Смiтом, i йому майже це вдаeться: принаймнi ця сцена така ж смiшна, як i фiнал найреволюцiйнiшоi з “Матриць”.

Зайвий плюс “Розбiрок” – проведена пунктиром романтична лiнiя. Вона в жодному разi не оригiнальна (у Чаплiна була слiпа продавщиця, тут – нiма) i не займаe багато екранного часу, проте без неi головний герой ризикував перетворитись на простого клоуна, який не викликаe особливих симпатiй.