Ештон Катчер

Крiстофер Ештон Катчер народився 7 лютого 1974 р. в Кедар-Рапiдсi (штат Айова). У нього e брат-близнюк Майкл, який народився на п’ять хвилин пiзнiше нього, i старша сестра Таша. Коли йому було 13, батьки вирiшили розлучитись, i тато Ештона, зiбравши речi, перебрався в iнше мiсто. Два роки по тому мати знову вийшла замiж i переiхала з дiтьми та новим чоловiком на невелику ферму Хомстед у штатi Айова. Перспектива стати фермером Ештона не влаштовувала, i вiдразу ж пiсля закiнчення школи вiн вирушив шукати щастя у мiстi. Спочатку вiн досить успiшно займався спортом (брав участь у змаганнях з боротьби), потiм грав другорядну роль у мюзиклi “Принцеса, що плаче, та золотий гусак” i роль тата Ворбукса в “Еннi”. Зрозумiвши, що таким способом багато не заробиш, Катчер вступив до унiверситету для вивчення перспективного напряму бiохiмiчних розробок.
На першому курсi унiверситету старшокурсники привели Ештона в спортзал для посвяченя у члени братства “Дельта”, примусили роздягнутись, прив’язали до волейбольноi сiтки i пiшли. Катчер з нетерпiнням чекав, коли закiнчиться випробовування, однак тут в зал одна за одною почали заходити дiвчата – там саме повинне було початись тренування жiночоi волейбольноi команди. З того часу Катчер обожнюe розiграшi.

Крiстофер Ештон Катчер народився 7 лютого 1974 р. в Кедар-Рапiдсi (штат Айова). У нього e брат-близнюк Майкл, який народився на п’ять хвилин пiзнiше нього, i старша сестра Таша. Коли йому було 13, батьки вирiшили розлучитись, i тато Ештона, зiбравши речi, перебрався в iнше мiсто. Два роки по тому мати знову вийшла замiж i переiхала з дiтьми та новим чоловiком на невелику ферму Хомстед у штатi Айова. Перспектива стати фермером Ештона не влаштовувала, i вiдразу ж пiсля закiнчення школи вiн вирушив шукати щастя у мiстi. Спочатку вiн досить успiшно займався спортом (брав участь у змаганнях з боротьби), потiм грав другорядну роль у мюзиклi “Принцеса, що плаче, та золотий гусак” i роль тата Ворбукса в “Еннi”. Зрозумiвши, що таким способом багато не заробиш, Катчер вступив до унiверситету для вивчення перспективного напряму бiохiмiчних розробок.

На першому курсi унiверситету старшокурсники привели Ештона в спортзал для посвяченя у члени братства “Дельта”, примусили роздягнутись, прив’язали до волейбольноi сiтки i пiшли. Катчер з нетерпiнням чекав, коли закiнчиться випробовування, однак тут в зал одна за одною почали заходити дiвчата – там саме повинне було початись тренування жiночоi волейбольноi команди. З того часу Катчер обожнюe розiграшi.

Для того, щоб оплачувати навчання, Ештону доводилось пiдмiтати пiдлогу на заводi за 12 доларiв. Йому навiть доводилось сдавати кров, коли не вистачало грошей. Однак стати першокласним спецiалiстом у галузi бiохiмii йому не судилося: одного дня хлопця помiтили в барi представники модельного агентства, i вже наступного дня Катчеру подзвонили з Нью-Йорка. Перед ним вiдкрились дверi офiсiв таких вiдомих модельeрiв, як Джаннi Версаче, Кельвiн Кляйн, Томмi Хiлфiгер. Через кiлька мiсяцiв Ештон вже посмiхався з обкладинок журналiв мод. Наступним кроком до слави стало телебачення: глядачi запам’ятали Катчера завдяки ролi у серiалi “Шоу 70-х рокiв”. Пiд час одного зi своiх перших iнтерв’ю молодий актор збрехав, що народився 7 лютого 1978 р., проте журналiсти швидко з’ясували правду.

Ештон дебютував у кiно у 1999 р. у картинi “Незабаром буде”. У 2000 р. Катчер з’явився на екранах у фiльмах “Азартнi iгри” та “Спускаючись до тебе”, а наступного року був номiнований на премiю “MTV Movie Award” за роль у популярнiй молодiжнiй комедii “Де моя тачка, чувак?”. Ештон також став ведучим шоу “Пiдстава” на каналi MTV; цю свою роботу вiн коментуe так: “Ми просто показуeмо зiркам, як легко можна втратити розкiш, за якою вони iнодi просто божеволiють. Щоб не забували, що в першу чергу вони звичайнi люди, а лише потiм зiрки”.

У вестернi “Техаськi рейнджери” (2001) актор зiграв молодого ковбоя, а у 2003 р. вийшли вiдразу три комедii за його участю – “Молодята”, “Дочка мого боса” i “Гуртом дешевше”. Щоправда, за гру у цих стрiчках Катчера висунули на здобуття “Золотоi малини”, але актор навiть зрадiв: найкраща реклама – це антиреклама. У 2003 р. вiн зайняв третe мiсце у десятцi найсексуальнiших чоловiкiв, складенiй журналом People.

Наступна робота Ештона змусила критикiв писати про те, що вчорашнiй комедiант не позбавлений справжнього драматичного таланту: у фантастичному трилерi “Ефект метелика” (2004) герой Катчера вiдкриваe у собi здатнiсть, подорожуючи подумки у минуле, змiнювати власну долю. “Працювати над цим фiльмом було дiйсно цiкаво, – розповiдаe Ештон. – Я вперше грав характер – молодий чоловiк з жахливим минулим”. Пiсля цього актор повернувся до комедiйного жанру (“Бiльше, нiж кохання”, “Вгадай хто?”). Цiкаво, що саме Катчера студiя “Ворнер Бразерс” хотiла бачити в головнiй ролi у новому фiльмi про Бетмена, однак режисер Крiстофер Нолан вирiшив, що це занадто несерйозний кандидат.

Що ж стосуeться особистого життя Катчера, то його подробицi майже весь час потрапляли на першi сторiнки вiдповiдних газет. Ештон крутив романи з моделлю i актрисою Дженуарi Джонс, з Ешлi Скотт, Брiттанi Мерфi, а про його стосунки з Демi Мур в Голлiвудi не плiткував тiльки лiнивий.

Жандарм iз Сан-Тропе

Жандарм iз Сан-Тропе (Le gendarme de Saint-Tropez / Жандарм из Сен-Тропе). Францiя, 1964. Режисер Жан Жиро. У ролях: Луi Де Фюнес, Жан Лефевр, Мiшель Галабру, Крiстiан Марен, Женев’eва Гра.

СТБ, середа 6 липня, 19.55

Недоумкуватий жандарм Людовик Крюшо (Де Фюнес) разом iз донькою переiздить з провiнцii до курортного мiстечка Сан-Тропе. Його надто старанне вiдношення до своiх обов’язкiв спочатку дивуe i лякаe навiть начальника (Галабру). Але саме Крюшо органiзовуe вдале полювання на нудистiв. Однак пiзнiше жандарм виявляeться випадково вплутаним у викрадення цiнноi картини… Невибаглива стрiчка, яка тим не менш свого часу користувалась успiхом у Францii та в усьому свiтi i принесла популярнiсть чудовому комiку Луi Де Фюнесу. Сподобаeться любителям старомодних французьких комедiй, комусь iншому – навряд чи.

Жандарм iз Сан-Тропе (Le gendarme de Saint-Tropez / Жандарм из Сен-Тропе). Францiя, 1964. Режисер Жан Жиро. У ролях: Луi Де Фюнес, Жан Лефевр, Мiшель Галабру, Крiстiан Марен, Женев’eва Гра.

СТБ, середа 6 липня, 19.55

Недоумкуватий жандарм Людовик Крюшо (Де Фюнес) разом iз донькою переiздить з провiнцii до курортного мiстечка Сан-Тропе. Його надто старанне вiдношення до своiх обов’язкiв спочатку дивуe i лякаe навiть начальника (Галабру). Але саме Крюшо органiзовуe вдале полювання на нудистiв. Однак пiзнiше жандарм виявляeться випадково вплутаним у викрадення цiнноi картини… Невибаглива стрiчка, яка тим не менш свого часу користувалась успiхом у Францii та в усьому свiтi i принесла популярнiсть чудовому комiку Луi Де Фюнесу. Сподобаeться любителям старомодних французьких комедiй, комусь iншому – навряд чи.

Розборки у стилi кунг-фу

Головний майстер шаолiньського футболу Стiвен Чоу у перших же кадрах своei новоi картини красномовно даe зрозумiти, що цього разу нiякого футболу не буде, роздавивши м’яч перед очима переляканих дiтлахiв. Цього разу його тема набагато бiльш китайська – це, власне, кунг-фу, точнiше, стрiчки про нього, традицii цього жанру i його найлегендарнiшi представники.

Чоу не дають спати лаври комедiанта-бiйця Джекi Чана, i в певному сенсi його можна вважати наступником цiei зараз вже скорiше голлiвудськоi зiрки. Обоe вони, знiмаючи фiльми, перебувають пiд сильним впливом “нiмоi комiчноi”, фiльмiв Бастера Кiтона та Гарольда Ллойда (у деяких роботах Чана можна взагалi знайти прямi цитати з чорно-бiлих комедiй 20-х рокiв минулого столiття). Крiм цього, Чоу вiддаe данину ще й iншiй культурнiй традицii – “Лунi Тунз”, “божевiльним” анiмацiям вiд “Ворнер Бразерс” (про Багса Баннi, Койота тощо). В “Розбiрках” e короткий епiзод, вирiшений саме в такiй “мультиплiкацiйнiй” стилiстицi. Однак Чан завжди пiдкреслював, що у своiх картинах всi трюки виконуe сам, навiть в Голлiвудi, хоча там це, скорiше за все, не зовсiм так. А Чоу знiмаe демонстративно “фентезiйну” феeрiю, де героi лiтають за хмари, застосовуючи весь спектр технiчних можливостей сучасного видовищного кiно.

Головний майстер шаолiньського футболу Стiвен Чоу у перших же кадрах своei новоi картини красномовно даe зрозумiти, що цього разу нiякого футболу не буде, роздавивши м’яч перед очима переляканих дiтлахiв. Цього разу його тема набагато бiльш китайська – це, власне, кунг-фу, точнiше, стрiчки про нього, традицii цього жанру i його найлегендарнiшi представники.

Чоу не дають спати лаври комедiанта-бiйця Джекi Чана, i в певному сенсi його можна вважати наступником цiei зараз вже скорiше голлiвудськоi зiрки. Обоe вони, знiмаючи фiльми, перебувають пiд сильним впливом “нiмоi комiчноi”, фiльмiв Бастера Кiтона та Гарольда Ллойда (у деяких роботах Чана можна взагалi знайти прямi цитати з чорно-бiлих комедiй 20-х рокiв минулого столiття). Крiм цього, Чоу вiддаe данину ще й iншiй культурнiй традицii – “Лунi Тунз”, “божевiльним” анiмацiям вiд “Ворнер Бразерс” (про Багса Баннi, Койота тощо). В “Розбiрках” e короткий епiзод, вирiшений саме в такiй “мультиплiкацiйнiй” стилiстицi. Однак Чан завжди пiдкреслював, що у своiх картинах всi трюки виконуe сам, навiть в Голлiвудi, хоча там це, скорiше за все, не зовсiм так. А Чоу знiмаe демонстративно “фентезiйну” феeрiю, де героi лiтають за хмари, застосовуючи весь спектр технiчних можливостей сучасного видовищного кiно.

“Розборки в стилi кунг-фу” можна назвати пародieю, хоча це не зовсiм те, до чого звикли прихильники стрiчок, скажiмо, Мела Брукса або Джима Абрахамса та братiв Цукерiв. Жартують у фiльмi весь час, об’eкти пародii майже завжди очевиднi, але тут немаe певного анархiстського духу, яким були наповненi кращi американськi пародii 80-х. У Чоу вiдчутна мало не повага до об’eктiв пародii, яка не дозволяe йому зайти у жартах достатньо далеко, тодi як для Брукса чи Цукерiв це нiколи не було проблемою. Коли наприкiнцi стрiчки герой в одязi Брюса Лi з безсмертноi класики “Вихiд Дракона”, точно наслiдуючи усi жести й гримаси великого майстра, починаe розправлятися з сотнями ворогiв, ми не бачимо хлопця, який глузуe з Брюса Лi. Ми бачимо хлопця, який хоче стати Брюсом Лi, хоча б на кiлька хвилин. I такий пiдхiд можна зарахувати одночасно як до недолiкiв, так i до достоiнств картини – все залежить вiд того, як ставиться до об’eктiв пародii сам глядач. Адже хтось вважаe стрiчки Брюса Лi класикою в своeму жанрi, яку не можна не поважати, а для когось це така ж примiтивна “махалiвка”, як i всi iншi.

Що стосуeться численних сутичок, то вони задовольнять тих, хто, по-перше, змириться з iх пародiйнiстю, а по-друге, не нарiкатиме на iх пiдкреслену антиреалiстичнiсть. У фiналi Чоу взагалi намагаeться перевершити останнiй двобiй Нео з агентом Смiтом, i йому майже це вдаeться: принаймнi ця сцена така ж смiшна, як i фiнал найреволюцiйнiшоi з “Матриць”.

Зайвий плюс “Розбiрок” – проведена пунктиром романтична лiнiя. Вона в жодному разi не оригiнальна (у Чаплiна була слiпа продавщиця, тут – нiма) i не займаe багато екранного часу, проте без неi головний герой ризикував перетворитись на простого клоуна, який не викликаe особливих симпатiй.

Генрiх V

Генрiх V (Henry V / Генрих V). Великобританiя, 1989. Режисер Кеннет Бранах. У ролях: Кеннет Бранах, Дерек Джакобi, Браян Блессед, Алек Маккоуен, Ieн Холм, Рiчард Браeрс, Роббi Колтрейн, Крiстiан Бейл, Емма Томпсон, Джудi Денч.

ТРК “Украiна”, вiвторок 5 червня, 23.50

Режисерський дебют Бранаха – екранiзацiя п’eси Шекспiра, яку у 1944 р. блискуче адаптував для кiноекрану славетний Лоренс Олiв’e. Бранах немовби сперечаeться з тieю класичною стрiчкою, i йому дiйсно вдалося знайти свiй оригiнальний пiдхiд до матерiалу. Ще краще вiн впорався з головною роллю короля-воiна. Бiльшiсть ролей у картинi виконали вiдомi британськi театральнi актори, серед яких – знаменитi зараз Томпсон та Денч. Фiльм отримав “Оскар” за костюми, а його успiх спонукав Бранаха продовжити роботу над шекспiрiвськими екранiзацiями.

Генрiх V (Henry V / Генрих V). Великобританiя, 1989. Режисер Кеннет Бранах. У ролях: Кеннет Бранах, Дерек Джакобi, Браян Блессед, Алек Маккоуен, Ieн Холм, Рiчард Браeрс, Роббi Колтрейн, Крiстiан Бейл, Емма Томпсон, Джудi Денч.

ТРК “Украiна”, вiвторок 5 червня, 23.50

Режисерський дебют Бранаха – екранiзацiя п’eси Шекспiра, яку у 1944 р. блискуче адаптував для кiноекрану славетний Лоренс Олiв’e. Бранах немовби сперечаeться з тieю класичною стрiчкою, i йому дiйсно вдалося знайти свiй оригiнальний пiдхiд до матерiалу. Ще краще вiн впорався з головною роллю короля-воiна. Бiльшiсть ролей у картинi виконали вiдомi британськi театральнi актори, серед яких – знаменитi зараз Томпсон та Денч. Фiльм отримав “Оскар” за костюми, а його успiх спонукав Бранаха продовжити роботу над шекспiрiвськими екранiзацiями.

Дiлова дiвчина

Дiлова дiвчина (Working Girl / Деловая девушка). США, 1988. Режисер Майк Нiколс. У ролях: Харрiсон Форд, Сiгурнi Вiвер, Меланi Грiффiт, Алек Болдуiн, Джоан К’юсак, Фiлiп Боско, Олiмпiя Дукакiс.

Новий канал, вiвторок 5 липня, 21.30

Тесс Макгiлл (Грiффiт) – молода енергiйна секретарка, яка не може дочекатися, коли начальство оцiнить ii по достоiнству. Вона йде працювати до Кетрiн Паркер (Вiвер), думаючи, що з жiнкою-босом легше знайти спiльну мову, але виходить навпаки: нова начальниця Тесс виявляeться безпринципною хижачкою, яка присвоюe усi ii iдеi. На щастя, Кетрiн невдовзi ламаe ногу, i Тесс, зайнявши ii мiсце, отримуe шанс не тiльки показати себе справжньою професiоналкою, а й завоювати серце успiшного бiзнесмена Джека Тренера (Форд)… Один з найбiльш комерцiйних та розважальних фiльмiв Нiколса – не дивно, що вiн мав великий успiх в прокатi. Не зовсiм зрозумiло, навiщо було номiнувати на “Оскар” за цей фiльм Грiффiт (нiчого цiкавого вона не зiграла), а от Вiвер та К’юсак своi номiнацii за другоряднi ролi цiлком заслужили. Втiм, свiй eдиний “Оскар” стрiчка отримала за пiсню Карлi Саймон.

Дiлова дiвчина (Working Girl / Деловая девушка). США, 1988. Режисер Майк Нiколс. У ролях: Харрiсон Форд, Сiгурнi Вiвер, Меланi Грiффiт, Алек Болдуiн, Джоан К’юсак, Фiлiп Боско, Олiмпiя Дукакiс.

Новий канал, вiвторок 5 липня, 21.30

Тесс Макгiлл (Грiффiт) – молода енергiйна секретарка, яка не може дочекатися, коли начальство оцiнить ii по достоiнству. Вона йде працювати до Кетрiн Паркер (Вiвер), думаючи, що з жiнкою-босом легше знайти спiльну мову, але виходить навпаки: нова начальниця Тесс виявляeться безпринципною хижачкою, яка присвоюe усi ii iдеi. На щастя, Кетрiн невдовзi ламаe ногу, i Тесс, зайнявши ii мiсце, отримуe шанс не тiльки показати себе справжньою професiоналкою, а й завоювати серце успiшного бiзнесмена Джека Тренера (Форд)… Один з найбiльш комерцiйних та розважальних фiльмiв Нiколса – не дивно, що вiн мав великий успiх в прокатi. Не зовсiм зрозумiло, навiщо було номiнувати на “Оскар” за цей фiльм Грiффiт (нiчого цiкавого вона не зiграла), а от Вiвер та К’юсак своi номiнацii за другоряднi ролi цiлком заслужили. Втiм, свiй eдиний “Оскар” стрiчка отримала за пiсню Карлi Саймон.

Партнерство iз Медiаклубом

Можливостi сьогоднiшнього дня дозволяють нам переглядати саме тi стрiчки, якi ми хочемо подивитись. Звичайно ж виникаe природнe бажання подiлитись з кимось своiми враженнями. Саме з цieю метою понад пiвтора року тому у Львовi було створено МедiаКлуб http://mediaclub.org.ua – неофiцiйну спiлку кiноманiв Львова. Що являe собою МедiаКлуб?

Перш за все – це мiсце, де молодi люди, переглянувши фiльм, можуть в неофiцiйнiй обстановцi, наприклад, за тим же ж кухлем пива подiлитись своiми враженнями та висловити власне бачення його сприйняття. На даний момент в клубi зареeстровано бiльше за 100 учасникiв.

Можливостi
сьогоднiшнього дня дозволяють нам переглядати саме тi стрiчки, якi ми
хочемо подивитись. Звичайно ж виникаe природнe бажання подiлитись з
кимось своiми враженнями. Саме з цieю метою понад пiвтора року тому у
Львовi було створено МедiаКлуб – неофiцiйну
спiлку кiноманiв Львова. Що являe собою МедiаКлуб?

Перш за все –
це мiсце, де молодi люди, переглянувши фiльм, можуть в неофiцiйнiй
обстановцi, наприклад, за тим же ж кухлем пива подiлитись своiми
враженнями та висловити власне бачення його сприйняття. На даний момент
в клубi зареeстровано бiльше за 100 учасникiв.

Зрозумiло, що
зiбрати таку кiлькiсть людей одночасно в одному мiсцi – практично
неможливо. Спiлкування мiж зустрiчами пiдтримуeться також i через
власний сайт, де e постiйно додаються цiкавi коментарi до новинок кiно,
а головне функцiонуe форум, в якому активно ведуться дискусii. Форум
помiтно вiдрiзняeться приeмною, позитивною атмосферою, яка
забезпечуeться чiткою модерацieю та i просто iнтелегентнiстю
поцiновувачiв кiно. Зi сторони МедiаКлубу укладено угоду з кiнотеатром
"Кiно", i на форумi серед учасникiв МедiаКлубу щотижня розiгруються 2
безкоштовнi квитки на будь-який сеанс цього кiнотеатру.

Кiномани
Львова, якi не мають доступу до мережi Internet, також мають можливiсть
поспiлкуватись iз такими ж як вони кiногурманами. Двiчi на тиждень усi
бажаючi можуть завiтати на зустрiч учасникiв МедiаКлубу. Коментар вiд керiвника клубу – Вiталiя
Бондаренка: “Кожен новий учасник клубу – це новий кiноман нашого
рiдного мiста. Менi приeмно спостерiгати як наша справа, яка почалась з
5-ти чоловiк досягла зараз певноi популярностi у Львовi”.

Крiм
кiнотеатру “Кiно”, партнерами МедiаКлубу e також Кiноклуб Товариства
Украiнських Студентiв-Католикiв “ОБНОВА” (м. Львiв), Львiвський мiський
дитячий еколого-натуралiстичний центр, Кiноклуб Украiнського
Католицького Унiверситету та портал КiноБлог.com.

Матерiали
КiноБлогу та форум МедiаКлубу органiчно доповнюють один одного. На
сьогоднiшнiй день зi статей рецензiй на КiноБлозi данi посилання на
обговорення вiдповiдних фiльмiв на форумi МедiаКлубу, а сайт МедiаКлуб
транслюe стрiчку останнiх статей КiноБлогу. Ми також проводимо постiйний
обмiн iнформацieю, щоб якнайкраще доносити новини кiносвiту до загалу
рiдною мовою.

Якщо Ви бачите, як можна покращити спiвпрацю мiж
МедiаКлубом та КiноБлогом, будь-ласка, опишiть своi пропозицii у
коментарях – приeмно пiдтримувати медiа-простiр iнформацii та
спiлкування навколо найважливiшого для нас мистецтва. 🙂

Про партнерство мiж КiноБлогом та МедiаКлубом на сайтi МедiаКлубу

Пам’ятай

Пам’ятай (Memento). США, 2001. Режисер Крiстофер Нолан. У ролях: Гай Пiрс, Керрi-Енн Мосс, Джо Пантолiано, Стiвен Тоболовскi, Марк Бун-молодший.

ТРК “Украiна”, понедiлок 4 липня, 21.50

Детектив страхового агентства Леонард Шелбi (Пiрс), який розшукуe вбивцю своei дружини, страждаe вiд рiдкiсноi хвороби: внаслiдок травми герой не може запам’ятовувати подii i через кожнi 15 хвилин мусить з’ясовувати, де вiн i що тут робить… Режисер та сценарист Нолан (“Падiння”) запропонував публiцi своeрiдний тест на уважнiсть. Його картина починаeться з фiналу кримiнальноi iсторii i прямуe до ii початку: новi епiзоди хронологiчно передують попереднiм i поповнюють iх додатковою iнформацieю. Австралieць Пiрс чудово передаe стан безпорадностi та вiдчаю Леонарда, а Мосс i Пантолiано нiби грають одразу по декiлька ролей, оскiльки у кожнiй наступнiй сценi герой (i глядач) бачить iхнiх персонажiв iншими очима. Оригiнальна i надзвичайно цiкава стрiчка отримала премiю за сценарiй на фестивалi незалежних фiльмiв “Санденс”, а потiм вийшла в широкий прокат i навiть протрималась кiлька тижнiв у десятцi найкасовiших картин США.

Пам’ятай (Memento / Помни). США, 2001. Режисер Крiстофер Нолан. У ролях: Гай Пiрс, Керрi-Енн Мосс, Джо Пантолiано, Стiвен Тоболовскi, Марк Бун-молодший.

ТРК “Украiна”, понедiлок 4 липня, 21.50

Детектив страхового агентства Леонард Шелбi (Пiрс), який розшукуe вбивцю своei дружини, страждаe вiд рiдкiсноi хвороби: внаслiдок травми герой не може запам’ятовувати подii i через кожнi 15 хвилин мусить з’ясовувати, де вiн i що тут робить… Режисер та сценарист Нолан (“Падiння”) запропонував публiцi своeрiдний тест на уважнiсть. Його картина починаeться з фiналу кримiнальноi iсторii i прямуe до ii початку: новi епiзоди хронологiчно передують попереднiм i поповнюють iх додатковою iнформацieю. Австралieць Пiрс чудово передаe стан безпорадностi та вiдчаю Леонарда, а Мосс i Пантолiано нiби грають одразу по декiлька ролей, оскiльки у кожнiй наступнiй сценi герой (i глядач) бачить iхнiх персонажiв iншими очима. Оригiнальна i надзвичайно цiкава стрiчка отримала премiю за сценарiй на фестивалi незалежних фiльмiв “Санденс”, а потiм вийшла в широкий прокат i навiть протрималась кiлька тижнiв у десятцi найкасовiших картин США.

Стiвен Спiлберг

Стiвен Спiлберг народився 18 грудня 1947 р. у мiстi Цинцинаттi (штат Огайо). Подieю, яка найбiльше вразила його у дитинствi, було розлучення батькiв. Ця тема згодом стане однieю з центральних у творчостi режисера. “Я був дитиною, а свiт вже здавався менi жорстоким. I я весь час чекав, коли щось змiниться у ньому, i люди стануть добрiшими одне до одного”, – згадуe Спiлберг.

Телебачення з дитинства пiдживлювало його уяву. Стiвену не дозволяли дивитись програми та фiльми, де було насильство, i вiн рiс на мультиках Дiснея та картинах 30-40-х рокiв. Вiн плакав, коли вперше дивився “Бiлоснiжку та сiм гномiв” i стрiчку “Хлопець на iм’я Джо” зi Спенсером Тресi.

Стiвен Спiлберг народився 18 грудня 1947 р. у мiстi
Цинцинаттi (штат Огайо). Подieю, яка найбiльше вразила його у
дитинствi, було розлучення батькiв. Ця тема згодом стане однieю з
центральних у творчостi режисера. “Я був дитиною, а свiт вже здавався
менi жорстоким. I я весь час чекав, коли щось змiниться у ньому, i люди
стануть добрiшими одне до одного”, – згадуe Спiлберг.

Телебачення
з дитинства пiдживлювало його уяву. Стiвену не дозволяли дивитись
програми та фiльми, де було насильство, i вiн рiс на мультиках Дiснея
та картинах 30-40-х рокiв. Вiн плакав, коли вперше дивився “Бiлоснiжку
та сiм гномiв” i стрiчку “Хлопець на iм’я Джо” зi Спенсером Тресi.

Спiлберг
нiколи не мiг похвалитися доброю фiзичною формою, бо мав погане
здоров’я. Коли в школi на уроцi фiзкультури набирали бейсбольну
команду, про нього згадували в останню чергу. Йому ставало погано на
уроках бiологii, коли доводилось проводити дослiди на комахах та жабах.

В
12 рокiв Спiлберг взяв участь у фотоконкурсi. Туди потрiбно було
принести оповiдання у фотографiях, але для Стiвена, який вже навчився
користуватись любительською кiнокамерою, зробили виняток – на конкурс
вiн принiс свiй найперший фiльм. Пiсля того, як Спiлберг переглянув
“Лоренса Аравiйського” Дейвiда Лiна, кiно стало для нього сенсом життя.

У
1968 р. Стiвен привернув до себе увагу, знявши короткометражку
“Емблiн”, i таким чином став наймолодшим режисером, який пiдписав
контракт зi студieю “Юнiверсал”. Сенсацieю стала перша ж його
повнометражна стрiчка “Дуель” (1971), скромний трилер про двобiй людини
з вантажiвкою, за кермом якоi сидить невiдомий манiяк. Критики непогано
зустрiли i “Шугарлендський експрес” – фiльм-погоню про двох втiкачiв
вiд закону. Однак справжню популярнiсть Спiлбергу принесли “Щелепи”
(1975), де втiленням безликого зла була величезна акула. Стiвен казав,
що однieю з головних причин робити цю стрiчку був його власний страх
перед водою.

Хiтом
стала i наступна робота режисера – фантастичний фiльм “Близькi контакти
третього ступеня” (1977). Головним суперником “Близьких контактiв” у
боротьбi за симпатii публiки i нагороди Кiноакадемii були “Зорянi
вiйни”, але iхнiй режисер Джордж Лукас побачив у Спiлбергу не
конкурента, а однодумця. Пiсля провалу “1941” (1979), першого
спiлбергiвського досвiду в жанрi комедii, генii американського
розважального кiно разом вигадали iсторiю про Iндiану Джонса,
археолога, який у 30-х роках стаe на шляху нацистiв, якi шукають для
Гiтлера мiстичнi релiквii. Трилогiя про Джонса (“Шукачi загубленого
ковчега”, 1981; “Iндiана Джонс i Храм Долi”, 1984; “Iндiана Джонс i
останнiй хрестовий похiд”, 1989) стала одним з найприбутковiших
проектiв в iсторii Голлiвуду. У перервi мiж зйомками “Iндiан” Спiлберг
створив “Iнопланетянина” (1982), який вiдразу ж пiсля виходу на екрани
став найкасовiшою стрiчкою в iсторii кiно.

Далi
режисер поставив собi мету завоювати репутацiю кiнематографiста, що
може працювати з серйозним матерiалом. Його першi двi спроби, “Колiр
пурпуровий” (1985) та “Iмперiя сонця” (1987), були не дуже вдалими,
проте у 1993 р. Спiлберга чекав справжнiй трiумф: “Юрський парк” побив
прокатнi рекорди його ж “Iнопланетянина”, а “Список Шиндлера” отримав 7
“Оскарiв”, в тому числi за режисуру та як найкращий фiльм року. Другий
“Оскар” Спiлбергу принесла картина “Врятувати рядового Раяна” (1998).

Останнiм
часом режисер постiйно змiнюe жанр, займаючись то серйозним, то
розважальним кiно, i не дивно – досить важко знайти вершину, яка йому
ще не пiдкорилася. Можливо, нею слiд вважати жанр науковоi фантастики:
“Штучний iнтелект” (2001) та “Особливу думку” (2002) чекав досить
прохолодний прийом. Однак на екрани щойно вийшла “Вiйна свiтiв”, i,
схоже, саме ii назвуть черговою перемогою Спiлберга, творчою i,
звичайно ж, касовою.

Швидкiсть-2: Контроль над круiзом

Швидкiсть-2: Контроль над круiзом (Speed 2: Cruise Control / Скорость-2: Контроль над круизом). США, 1997. Режисер Ян Де Бонт. У ролях: Сандра Баллок, Джейсон Патрiк, Вiллем Дефоу, Темурра Моррiсон, Браян Маккардi.

ICTV, недiля 3 липня, 21.00

Героiня першого фiльму Еннi (Баллок) посварилась зi своiм новим бойфрендом (вiн полiцейський, а збрехав, що працюe у пляжному патрулi), i той, щоб спокутувати провину, запрошуe ii в круiз на розкiшному лайнерi по Карибському морю. Але й тут на них чекаe черговий манiяк, тобто божевiльний комп’ютерний генiй (Дефоу), який захоплюe контроль над круiзом… Повний провал вдалого першого фiльму, плоскi персонажi, напруги майже немаe, хоча зйомки масштабнi. Стрiчку не рятуe навiть Дефоу.

Швидкiсть-2: Контроль над круiзом (Speed 2: Cruise Control / Скорость-2: Контроль над круизом). США, 1997. Режисер Ян Де Бонт. У ролях: Сандра Баллок, Джейсон Патрiк, Вiллем Дефоу, Темурра Моррiсон, Браян Маккардi.

ICTV, недiля 3 липня, 21.00

Героiня першого фiльму Еннi (Баллок) посварилась зi своiм новим бойфрендом (вiн полiцейський, а збрехав, що працюe у пляжному патрулi), i той, щоб спокутувати провину, запрошуe ii в круiз на розкiшному лайнерi по Карибському морю. Але й тут на них чекаe черговий манiяк, тобто божевiльний комп’ютерний генiй (Дефоу), який захоплюe контроль над круiзом… Повний провал вдалого першого фiльму, плоскi персонажi, напруги майже немаe, хоча зйомки масштабнi. Стрiчку не рятуe навiть Дефоу.

Едрiан Бродi

Едрiан Бродi народився 23 грудня 1976 р. у Нью-Йорку, в сiм’i шкiльного вчителя. Дещо екзотична зовнiшнiсть Бродi пояснюeться тим, що у його жилах тече угорська кров. Цим вiн зобов’язаний своiй матерi – вiдомiй фотожурналiстцi Сильвii Плачi. Мати використовувала незвичну зовнiшнiсть сина у своiх роботах, i, за словами Едрiана, саме вона навчила його поводитись перед камерою. Юнi роки хлопець провiв у Квiнсi. Едрiан з дитинства мрiяв стати актором: у 12 рокiв вiн виконував роль чарiвника на дитячих вечiрках i навiть отримав прiзвисько Дивовижний Едрiан. Мати допомогла йому отримати освiту у Вищiй школi акторськоi майстерностi та в Американськiй академii драматичного мистецтва. Невдовзi юний Бродi вже брав участь у позабродвейських постановках, а у 1988 р. дебютував на телебаченнi. Пiсля зйомок у кiлькох серiалах Едрiан повернувся до навчання.

Першим успiхом молодого актора стала другорядна роль у ретро-мелодрамi про часи Великоi депресii “Цар гори” (1993) Стiвена Содерберга. Робота Бродi сподобалась критикам, i вiн отримав вiдразу декiлька запрошень з Голлiвуду. Едрiан знявся у кiлькох низькобюджетних фiльмах, якi не користувались успiхом у прокатi (“Востаннe, коли я запланував самогубство”, “Шiсть шляхiв до недiлi”, “Весiлля пiдприeмця”), а прославився у 1998 р., виконавши одну з провiдних ролей – капрала Файфа – у драмi про Другу свiтову вiйну “Тонка червона лiнiя” Терренса Малiка. Багато сцен з актором вирiзали пiд час монтажу, однак вiн все ж таки привернув до себе увагу. Чимало рецензентiв порiвнювали Бродi з молодим Аль Пачiно, маючи на увазi не лише зовнiшню подiбнiсть, а й рiвень акторськоi майстерностi. Едрiан не розчарував iх i в своiх наступних стрiчках. В “Лiтi Сема” (1999) Спайка Лi вiн зiграв маргiнала Рiтчi, який став першою жертвою нью-йоркцiв, що збожеволiли вiд спеки та страху перед нiчним манiяком, в трилерi “Кисень” був досить переконливим хитромудрим вбивцею, а в “Iсторii з намистом” (2001) Чарлза Шаeра довiв, що добре вписуeться в рiзнi епохи. Не лишились непомiченими роботи актора у картинах “Висоти свободи” Баррi Левiнсона та “Хлiб i троянди” Кена Лоача.

Едрiан Бродi народився 23 грудня 1976 р. у Нью-Йорку, в сiм’i шкiльного вчителя. Дещо екзотична зовнiшнiсть Бродi пояснюeться тим, що у його жилах тече угорська кров. Цим вiн зобов’язаний своiй матерi – вiдомiй фотожурналiстцi Сильвii Плачi. Мати використовувала незвичну зовнiшнiсть сина у своiх роботах, i, за словами Едрiана, саме вона навчила його поводитись перед камерою. Юнi роки хлопець провiв у Квiнсi. Едрiан з дитинства мрiяв стати актором: у 12 рокiв вiн виконував роль чарiвника на дитячих вечiрках i навiть отримав прiзвисько Дивовижний Едрiан. Мати допомогла йому отримати освiту у Вищiй школi акторськоi майстерностi та в Американськiй академii драматичного мистецтва. Невдовзi юний Бродi вже брав участь у позабродвейських постановках, а у 1988 р. дебютував на телебаченнi. Пiсля зйомок у кiлькох серiалах Едрiан повернувся до навчання.

Першим успiхом молодого актора стала другорядна роль у ретро-мелодрамi про часи Великоi депресii “Цар гори” (1993) Стiвена Содерберга. Робота Бродi сподобалась критикам, i вiн отримав вiдразу декiлька запрошень з Голлiвуду. Едрiан знявся у кiлькох низькобюджетних фiльмах, якi не користувались успiхом у прокатi (“Востаннe, коли я запланував самогубство”, “Шiсть шляхiв до недiлi”, “Весiлля пiдприeмця”), а прославився у 1998 р., виконавши одну з провiдних ролей – капрала Файфа – у драмi про Другу свiтову вiйну “Тонка червона лiнiя” Терренса Малiка. Багато сцен з актором вирiзали пiд час монтажу, однак вiн все ж таки привернув до себе увагу. Чимало рецензентiв порiвнювали Бродi з молодим Аль Пачiно, маючи на увазi не лише зовнiшню подiбнiсть, а й рiвень акторськоi майстерностi. Едрiан не розчарував iх i в своiх наступних стрiчках. В “Лiтi Сема” (1999) Спайка Лi вiн зiграв маргiнала Рiтчi, який став першою жертвою нью-йоркцiв, що збожеволiли вiд спеки та страху перед нiчним манiяком, в трилерi “Кисень” був досить переконливим хитромудрим вбивцею, а в “Iсторii з намистом” (2001) Чарлза Шаeра довiв, що добре вписуeться в рiзнi епохи. Не лишились непомiченими роботи актора у картинах “Висоти свободи” Баррi Левiнсона та “Хлiб i троянди” Кена Лоача.

У 2002 р. Бродi знову заглибився у тематику Другоi свiтовоi вiйни, погодившись на головну роль у “Пiанiстi” – екранiзацii однойменноi книги, виданоi ще у 1946 р. Роман Поланський особисто запросив його, оскiльки вважав, що схiдноeвропейське походження допоможе Едрiану переконливо зiграти Владислава Шпiльмана – eврея-пiанiста з Варшави, який дивом уникнув смертi. Для того, щоб перевтiлитись у свого героя, актору довелося сильно похудiти i навчитися грати на фортепiано. Внесок Бродi в успiх картини, котра здобула “Золоту пальмову гiлку” Каннського фестивалю, “Сезар” та премiю Британськоi кiноакадемii, був дуже важливим: завдяки його переконливiй грi глядачi побачили жахи концтабору очима людини з тонкою вразливою душею, загнаноi у нелюдськi умови i позбавленоi можливостi навiть торкатися улюбленого iнструмента. Це й оцiнила Американська кiноакадемiя, присудивши Бродi приз за найкращу чоловiчу роль, хоча його конкурентами були такi зiрки, як [Джек Нiколсон->], [Нiколас Кейдж->], [Майкл Кейн->], [Денieл Дей-Льюiс->]. Таким чином Едрiан поставив два рекорди: став у своi 29 наймолодшим лауреатом “Оскара” (попереднiй рекорд належав Рiчарду Дрейфусу) i першим, хто перемiг четвiрку колег-“оскароносцiв”.

Пiсля [“Пiанiста”->Пiанiст] Бродi зiграв невеликi ролi у “Детективi, що спiваe” (2003) Кейт Гордон та [“Таeмничому лiсi”->Таeмничий лiс] (2004) М. Найта Шаямалана i разом з [Кiрою Найтлi->Кiра Найтлi] знявся у [“Пiджаку”->Пiджак] (2005) Джона Мейберi. Цього року вiн також з’явиться на екранах у [новому “Кiнг-Конгу” Пiтера Джексона -> Кiнг-Конг].