Прикладiв сатири на тему влади грошей в iсторii кiно можна знайти чимало, але останнiм часом гiдних уваги зразкiв цього пiджанру практично й немаe – можливо, тому, що бiй з цieю владою людство програло давно i остаточно. Тим приeмнiше знайомитись з корейською стрiчкою, яка продовжуe традицii колись гострокритичного кiнематографу.
Приваблюe по-перше чiткiсть задуму i твердий намiр авторiв не вiдволiкатись вiд центральноi теми. Щоб було бiльш зрозумiло, треба навести кiлька американських прикладiв. У Крамера в “Цьому шаленому, шаленому, шаленому свiтi”, близькому за тематикою, головне все ж таки не висмiяння жадiбностi, а спроба вiдтворити стиль “нiмих комiчних” 20-х, зiбрати зоряний ансамбль комедiантiв усiх часiв й народiв i подати це як великий атракцiон. У Де Вiто в “Скинь маму з поiзда” (де подiбна не тематика, а стихiя “чорноi комедii”) головне – пародii на Хiчкока i пошуки режисером власних художнiх рiшень. Брати Коени в “Нестерпнiй жорстокостi” нiби й висмiюють бажання головних персонажiв досягти успiху за будь-яку цiну, але наступають на граблi голлiвудськоi зiрковоi влади: центральнi персонажi настiльки “бiлi i пухнастi”, що будь-який натяк на сатиру миттeво випаровуeться. У той час як позбавлений гучних iмен скромний корейський фiльм робить свою справу, не вiдволiкаючись нi на що, чiтко i ефективно.