Брюс Вілліс

Брюс Вілліс (Bruce Willis/Брюс Уиллис), повне ім’я якого Волтер Брюс Вілліс, народився 19 березня 1955 року на американській військовій базі в Ідар-Оберштейні, що в Західній Німеччині, у сім’ї американського солдата і німкені. Його батько Девід був  зварювальником за фахом, мати Марлен працювала в банку.

В 1957 р., після того як Девід закінчив службу в армії, сім’я повернулась в район Пенс Гров штату Нью-Джерсі, де він працював зварювальником і механіком. У Брюса — старшого з чотирьох дітей — було доволі бурхливе дитинство і юність, до того ж він страждав заїканням. Продовжити читання “Брюс Вілліс”

Третя зірка

Зізнаюсь чесно, від історії про хворого хлопця, нічого особливого не чекала. І це добре – думати  про речі трохи гірше, аніж вони виявляються насправді. Більше того – несподівано тебе можуть вразити ті речі й люди, від яких цього не чекаєш. Саме так і трапилося з «Третьою зіркою».

Продовжити читання “Третя зірка”

Остання іскра життя

Гротескне місиво емоцій – ось найкраще визначення для фільму іспанського режисера Алекса Де Ла Іглесіа «Остання іскра життя», демонстрованого днями Артхаус Траффіком. Кіно, в окремих моментах якого смієшся до сліз, але витираючи обличчя, вже не розумієш: плачеш ти від сміху чи від болю?

Продовжити читання “Остання іскра життя”

Київ, кіно, кохання. Частина друга

Олександр ВІТОЛІН

Розбудути весну кінематографічним зізнанням в любові до міста – справа сьогодні вкрай необхідна. Тож продовжуємо пригадувати фільми, з яких черпаємо натхнення.

Продовжити читання “Київ, кіно, кохання. Частина друга”

Венеціанський купець

Юрій МОСТОВИЙ

Фільм американського кінорежисера Майкла Редфорда «Венеціанський купець» – один з найяскравіших представників творчого схрещення поетичної драматургії великого Вільяма Шекспіра та світового кіно ХХІ-го століття.
Дія фільму відбувається у Венеції п’ятнадцятого століття, мешканці якої життєрадісні, безтурботні, щедрі люди, котрі частенько походжають в святкових масках. Вони з презирством ставляться до євреїв, зокрема й до Шейлока (Аль Пачіно) – похмурого, пожадливого лихваря, котрий рахує кожну копійку. Шейлок відповідає їм лютою ненавистю.

Продовжити читання “Венеціанський купець”

Любов на кінчиках пальців

Якщо ти мила провінціалка Роуз й живеш у Франції кінця 1950-х років, в тебе лише два варіанти розгортання життєвого сценарію: перший – реальніший – вийти заміж за найкращого хлопця на селі й до кінця своїх днів провадити тихе мирне існування в домашніх клопотах. Або ж спробувати втілити «мрію всіх дівчат» й стати зіркою великого міста. Або й всієї країни. Чи взагалі – світу.

Продовжити читання “Любов на кінчиках пальців”

Київ, кіно, кохання. Частина перша

Олександр Вітолін

Переконаний, кіно – один з кращих способів освідчитись у любові до міста. Кіно про любов – кращий спосіб увіковічити місто в скарбниці культури. Кіносеанс з коханою людиною – кіно, яке не забути.

Давайте пригадаємо фільми, які не можливо уявити без Києва, і які просто необхідно подивитись з коханою людиною.

Продовжити читання “Київ, кіно, кохання. Частина перша”

«Магічний Париж»: вісім історій про любов, нелюбов і життя

Підбірку французьких короткометражок «Магічний Париж» від «Артхаус Трафік» з таким самим успіхом можна назвати Парижем комічним. Або й не Парижем навіть, бо від Франції там тільки своєрідний гумор, музика і особливий шарм. В цілому фільми дуже актуальні для всього нинішнього людства – хоча весь зал під час показу не замовкав від реготу, а особисто я насміялася так, як не сміялася вже 100 років, більшість фільмів вражають глибиною. Всі вони про найсерйознішу проблему сучасності – людські стосунки. Стосунки чоловіка і жінки, сина і матері, співробітників, випадкових перехожих, врешті стосунки з самим собою.

Продовжити читання “«Магічний Париж»: вісім історій про любов, нелюбов і життя”

«Берлінале-2013» роздав ведмедів

Після півторатижневого перегляду конкурсних стрічок журі, очолюване китайським режисером Вонгом Кар Ваєм, назвало кращих. Залишивши без уваги радикальні фільми, «Берлінале» вшанував арт-мейнстрім – драми «з людським обличчям» цього року в фаворі, а сам «Золотий ведмідь» вперше помандрував до Румунії.

berlinale13_1.jpg

З 7 до 17 лютого 19 фільмів боролися в Берліні за нагороди й визнання 63-го Міжнародного кінофестивалю . 5 із 19 режисерів – зі Східної Європи. У їхніх фільмах є дещо спільне: через трагічні долі людей вони викривають немилосердність і депресивність постсоціалістичного суспільства. Продовжити читання “«Берлінале-2013» роздав ведмедів”

Джон Траволта

Джон Траволта (John Travolta / Джон Траволта) народився 18 лютого 1954 року в місті Інглвуд, США. Джон – шоста дитина в родині викладачки драми Хелен і напівпрофесійного футболіста Сальваторе Траволти.

В дитячі роки Джон мріяв стати професійним льотчиком. На розташованій неподалік військовій базі він міг по кілька годин спостерігатися за льотними навчаннями, мав гарну колекцію моделей літаків. Після ознайомлення з військовою дисципліною бажання стати військовим у Джона зникає, і він вирішує стати актором. Аби присвятити себе вивченню акторської майстерності повністю, 16-річним він кидає школу. Навчання акторській справі Траволта поєднує з уроками танців.

Отримувати ролі в різних театральних постановках молодий актор починає після переїзду до Нью-Йорка, а вже незабаром отримує роль в телесеріалі «З поверненням, Коттер» (1975). На великому екрані Траволта дебютує в цьому ж році з фільмом «Пекельний дощ» (1975). Популярність приходить всього двома роками пізніше з фільмами «Лихоманка суботнього вечора» (1977) і «Бріолін» (1978). За роль танцюриста диско в «Бріоліні» Траволту номінують на «Оскар». В кінці сімдесятих – початку вісімдесятих практично щороку на екранах з’являвся новий фільм за участю Джона Траволти.

Продовжити читання “Джон Траволта”